Інтригуючи частину 1

Робота мені подобалась. Влаштуватись в рекламну агенцію «Аве Ню» - це велика вдача та шанс проявити себе. Два курси філологічного університету та закінчений інститут реклами та дизайну дали мені той самий зайвий голос, який перевісив шальки на мою користь з двадцяти трьох претендентів. Відділ івентів, до якого мене зарахували, за невеликі гроші хотів отримати спеціаліста для написання сценаріїв літературною українською, та дівчинку «напохваті», на яку можна було б звалити всі господарські справи та рутинні забаганки начальниці відділу.

Ось і того дня, коли сталась новорічна несподіванка, на мене навісили стільки всього, що з роботою я закінчила майже о пів на сьому вечора. Зазвичай у рекламників ненормований робочий день. Ось і весь відділ сьогодні був зайнятий на заході для клієнта. Відправивши на затвердження презентацію, та склавши реквізит по списку для промоутерів, полегшено видихнула.

Вхідний виклик від Жанни – начальника відділу, озвався голодним бурчанням в шлунку.

- Так, слухаю, ще якісь коригування? – я думала, що прийдеться знову правити презентацію, але все виявилось простіше. Треба було дочекатись кур’єра з ялинкою, та прикрасити її.

Я поглянула за вікно, де починалась хурделиця, та сумно попленталась на кухню, випити чаю та за хрумкотіти сухарик. Судячи з непогоди, чекати на ялинку прийдеться довго.

Десь о восьмій офіс опустів, тільки у дизайнерів залишився молодик, та системний адміністратор налаштовував новий серверний вузол у підсобці.

О дев’ятій дизайнер кинув «до завтра», адміністратор випив філіжанку кави, та повідомив, що йому ще на пів години роботи. Саме в цей час прийшла прибиральниця, та неспішно почала виконувати власні обов’язки.

Ялинку потрібно було прикрашати в холі. Туди ж виходили двері директорського кабінету та стояв куточок секретаря.

Аврал з ялинкою стався тому, що на завтра звільнився час у фотографа. А дошка пошани з найкращими робітниками сама себе не сфотографує. Хоча, власне на мою думку, та дошка як козі п’ята нога. Краще б премію виплатили б.

Власні думки треба тримати при собі, тому що, як сказала моя начальниця «ти тут без року тиждень», а значить на власну думку права не маєш.

Кур’єр з ялинкою з’явився о пів на десяту.

Поставив її в куток на соснову хрестовину, підсунув мені під носа планшет з накладною, та розчинився в хуртовині, як невловний ельф Санти.

Ось саме тоді я подумала про новорічні несподіванки, дива та казкові пригоди. А про що ще думати на голодний шлунок розвішуючи скляні кульки, та обвиваючи ялинку гірляндою.

О пів на одинадцяту я вискочила з-за повороту в біленькому пухнастому жилеті з вовни лами та не на жарт перелякала прибиральницю, що сонно дотирала підлогу в холі. Вона стрибнула дурною козою, та звалила облаштоване мною диво.

 - А щоб тобі мати вранці спати не давала! – підстрибнула біля дверей, почувши брязкіт скла.

Дівчина затрусилася, та схопившись за гілляку, потягла ялинку на себе, - я з-зараз все вип-правлю, - навіть заїкатись почала.

- Тихше, дурепа, ти так і інші кульки переб’єш! – сіпнулась в її бік, та відвертаючи голову від колючих лап.

- Як тебе звати? – поглядаючи на поколені пальці, роздивлялась це перелякане диво.

Дівчина виявилася молодою, доволі гарною, хоч і невеличкого зросту. А ось у пазусі, як казала моя бабуся, було досить багато чого. «Четвертий розмір?» - трохи здивовано знову подивилась на неї.

- Мат-ті, - знову заїкнулась вона, дивлячись на мене вологим поглядом.

Ще трохи й заплаче.

«О, так ось яка мати! То це її згадували всі в офісі зранку!» - а я все допетрати не могла, чому вони невдоволені її прагненнями відполірувати до блиску всі поверхні.

Але подальше знайомство було перервано невдоволеним жіночим голосом позаду нас.

- Та як же ви мене дістали! – я повернулась та мало язика не ковтнула від здивування.

Жінка була в шкіряному костюмі, з високою зачіскою та кафами у вигляді драконів на вухах. Ще у неї в руках була велика картонна труба, дуже схожа на новорічну забаву, що стріляє конфетті.

У мене навіть слова скінчились, бо це якось занадто, майже серед ночі стільки несподіванок і всі мені.

Але на цьому пригоди не закінчились, жінка щось там зробила, забавка загарчала, та вистрелила в наш бік усім тим, що було всередині.

«Мрії здійснюються!» – ще встигла подумати я, маючи на увазі новорічні несподіванки, і тут же мені прямо в лоба прилетів подарунок з забавки. З розкритою пащею, та крилами позаду.

Може в нестяму я впала тільки тому, що це було останньою краплею? Голодна, втомлена, прибита «подарунком», я падала майже красиво, по відчуттях повільно і витончено.

Бо ще встигла почути жіночий голос – і попереджаю, спілкування тільки подумки!