Оповідання 10 — ФІНАЛ СЕЗОНУ 1

«Не натискай… або натискай»

Марисю натиснула.

— Алло? — голос Андрія був спокійний, теплий. Такий, як кава, яку зробили не «аби було», а для людини.

— Це Марисю, — сказала вона.

— Я впізнав, — усміхнувся він голосом. — Ви думали довше, ніж я сподівався. Але не довше, ніж треба.

Марисю не знала, як це пояснити. Тому сказала чесно:

— Я не впевнена, що це я виставила оголошення.

— Мені байдуже, хто виставив, — спокійно відповів Андрій. — Важливо, хто прийде. Ви прийдете?

Марисю подивилась на Олю. Оля кивнула.

— Прийду, — сказала Марисю. І сама здивувалась власному голосу: він був… рівний.

— Завтра о 18:30. Кав’ярня «Ранок». Скажете баристі: «Я до Андрія».

— Добре.

Вона поклала слухавку.

На порозі кухні стояв чоловік.

Тихо. Дуже тихо.

Він дивився не на Марисю — на телефон.

— Ти… куди завтра? — спитав він.

Марисю хотіла збрехати. По звичці. Для миру. Для «аби не було скандалу».

Але Оля стояла поруч. І конверт з «паперами» лежав на столі, як нагадування, що інколи треба бути дорослою — не тільки в каструлях.

— Я на розмову, — сказала Марисю.

— З ким?

— З людиною. Про роботу.

Чоловік різко усміхнувся.

— Яку роботу?

— Будь-яку, — сказала Марисю. — Де я не буду тільки… функцією.

У ту ж мить задзвонив його телефон.

Він глянув на екран — і зблід.

Марисю побачила ім’я на дисплеї.

«Іра»

Він хотів скинути. Але рука тремтіла.

Зателефонувало знову.

І знову.

— Візьми, — тихо сказала Марисю. — Візьми, як ти завжди береш.

Чоловік ковтнув і натиснув прийом.

— Алло…

З телефону пролунало жіноче, нервове:

— Ти що, не сказав їй?! Вона вже знає про квартиру? Про ті папери?!

Марисю відчула, як підлога під ногами стала м’якою, ніби пісок.

— Які папери, — дуже повільно сказала Марисю, — ти про що?

Чоловік стояв, як застиглий.

А Оля поруч тихо прошепотіла:

— Марисю… я ж тобі казала. Всесвіт без попередження доброго не робить.

Марисю взяла конверт, який привезла мама.

Розірвала край.

І витягла перший аркуш.

Там було надруковано великими літерами:

«ЗАЯВА ПРО…»

Марисю не встигла дочитати.

Бо в той момент мама подзвонила у двері.

І сказала з порога:

— Марисю. Сідай. Бо зараз буде правда.