Та й таке, Марисю…
Оповідання 7
«Свекруха, яка «просто зайшла»»
Коли мама поїхала, Марисю тільки видихнула — і в ту ж хвилину подзвонили в двері.
Свекруха.
— Я просто на хвилинку, — сказала вона так, ніби хвилинка — це юридичний термін, який може тривати три години.
— Та заходьте, — сказала Марисю. Бо відмовити свекрусі — це як відмовити дощу.
Свекруха пройшла на кухню і одразу:
— О, а що це за конверт?
Марисю на секунду не встигла. Чоловік теж не встиг. Конверт уже був у свекрухи в руках.
— Та… папери, — сказала Марисю.
— Які папери? — свекруха вже читала, як у неї з’являється суперсила.
Чоловік встав:
— Мамо, то не ваше.
Свекруха подивилась на нього, як на дитину, яка сказала дурницю:
— Як то «не моє»? Я ж мати.
Марисю раптом відчула дивну річ: не страх, а… сміх. Вона ледь не засміялась.
— Та й таке, — сказала вона. — У нас тут сімейний театр. Вистава «Папери».
Свекруха образилась:
— Я до вас з добром, а ви…
І тут у двері знову подзвонили.
На порозі стояла Оля з пакетом кави, як рятівниця.
— Я вгадала момент? — тихо спитала Оля.
Марисю тільки кивнула.
#735 в Сучасна проза
#446 в Різне
Відредаговано: 13.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
