Оповідання 6

«Мамин візит і торт із родзинками»

Мама приїхала рівно о 10:03.

Не раніше — бо «я пунктуальна».

Не пізніше — бо «я пунктуальна».

Вона зайшла, оглянула квартиру поглядом, який бачив пил навіть у повітрі, і сказала:

— Ну. Живете.

Чоловік одразу став дуже чемний. Діти — дуже слухняні. Марисю — дуже невидима.

— Я привезла торт, — сказала мама. — З родзинками.

Марисю відчула, як в ній прокидається протест. Бо в їхній сім’ї родзинки в торті — це як «давай поговоримо», тільки в їжі.

— Мамо, ми не дуже…

— Їсте. Бо треба вчитись приймати, — мама поставила торт на стіл так урочисто, ніби то був диплом.

Потім мама дістала конверт.

— Оце ті «папери», — сказала вона.

Марисю сіла. Чоловік сів теж, хоча його ніхто не просив.

— Марисю, — мама подивилась прямо. — Ти знаєш, що на тебе можна оформити… одну штуку?

— Яку штуку? — Марисю вже боялась слова «штука».

— Частину квартири тітки Стефи.

Чоловік кашлянув. Діти перестали дихати.

— Але є умова, — мама спокійно нарізала торт. — Ти маєш підписати, що ти… ну… сама собі господиня.

Марисю не зрозуміла.

— Мамо, я і так господиня. Я тут все роблю.

— Та не в тому сенсі, — мама підняла брови. — Юридично.

Чоловік усміхнувся так, ніби йому стало некомфортно.

— А чого тітка Стефа так хоче? — тихо спитала Марисю.

— Бо вона каже, що ти добра, — мама пожувала родзинку. — Але надто терпиш.

Тиша впала на кухню, як кришка на каструлю.

— Мамо… — почала Марисю.

— Ні, — мама підняла руку. — Я лише привезла папери. Рішення — твоє.

Марисю глянула на чоловіка. Він уже їв торт. З родзинками. І робив вигляд, що його це не стосується.