Оповідання 5

«Оголошення, яке вона не пам’ятала»

На ранок Марисю почала шукати, яке оголошення могло бути «щодо оголошення».

Вона перевірила:

— OLX (там були тільки дитячі ковзани з 2019 року);

— Facebook (там Марисю лайкала пиріг, а не життя);

— навіть старий блокнот, де були списки «купити гречку» і «не плакати».

Нічого.

Подзвонив номер.

— Марисю? Добрий день. Це Андрій.

— Добрий… А ви…

— Я щодо оголошення про роботу. «Адміністраторка/організаторка подій. Кав’ярня + маленькі вечори. Гнучкий графік.»

Марисю сіла.

— Я… не…

— Там ще було написано: «Якщо ви втомились бути тільки для всіх — приходьте.» Це сильний текст.

— Я… не писала, — чесно сказала Марисю.

На тому кінці трохи помовчали.

— Тобто… хтось виставив замість вас?

— Може… — Марисю згадала: вчора чоловік щось «допомагав» з телефоном, бо «пам’ять чистив».

— Марисю, — сказав Андрій м’яко, — ви просто скажіть: вам цікаво чи ні? Бо мені здається, що цікаво.

Марисю відкрила рот, щоб сказати «ні», як поряд пролунало:

— Хто це? — чоловік стояв у дверях, надто уважний.

Марисю подивилась на чоловіка. Потім на телефон. Потім на себе.

— Я… передзвоню, — сказала вона Андрію.

— Домовились. Але не тягніть. Такі речі або робляться, або зникають.

Марисю поклала слухавку.

— Хто це був? — чоловік усміхався так, ніби це просто цікавість.

— Це… — Марисю проковтнула, — реклама.

— А-а, — сказав чоловік. — Бо я почув «кав’ярня».

І тут Марисю зрозуміла, що її «випадкове оголошення» — вже не випадкове.