Та й таке, Марисю…

Оповідання 4

«Жіночий чат: «Мовчати» — не опція»

Марисю відкрила жіночий чат, щоб «на хвилинку глянути».

Через дві хвилини вона вже знала:

хто зрадив;

кому не дали премію;

у кого дитина знов «не слухає»;

і що «в нашому під’їзді підозрілий чоловік».

Світлана: Дівчата, ви чули? В третьому під’їзді хтось ночами ходить.

Наталка: То може то кіт.

Світлана: Кіт не курить.

Оля: Кіт може. Просто не признається.

Марисю посміхнулась і написала:

Марисю: Дівчата, я в суботу приймаю маму. Моліться.

Чат завмер на секунду. А потім вибухнув.

Світлана: Тримайся!

Наталка: Ховай все гостре!

Оля: Головне — не починай оправдовуватись. Просто кивай і роби своє.

Марисю: Вона привезе «папери».

Світлана: Які ще папери?!

Наталка: То або спадщина, або суд.

Оля: Або сюрприз від Всесвіту. Але Всесвіт без попередження не робить доброго.

Марисю хотіла написати: «Та не драматизуйте», але чат уже драматизував замість неї.

Світлана: А чоловік як?

Марисю глянула на кухню: чоловік стояв біля мийки і робив вигляд, що миє чашку, яку не мив ніколи.

Марисю: Він вдав, що його нема.

Оля: Нехай. Так і виживають.

І тут з’явилось повідомлення від незнайомого номера:

Невідомий: Марисю, добрий вечір. Це щодо оголошення. Можемо завтра поговорити?

Марисю перечитала двічі.

Якого оголошення?

Оля одразу:

Оля: ТИ ШОСЬ ВИСТАВЛЯЛА?

Марисю написала чесно:

Марисю: Я не знаю. Але мені вже страшно.

Подобається

#743 в Сучасна проза
#450 в Різне

Відредаговано: 13.12.2025