Оповідання 3

«Мама дзвонила. І це вже був сюжет»

Марисю саме різала цибулю, коли подзвонила мама.

Цибуля, до речі, була не така, як колись. Колись цибуля змушувала плакати. А тепер Марисю вже плакала й без цибулі — з приводу комуналки, шкільних чатів і слова «знижка», яке завжди виявлялось обманом.

— Марисю, ти чуєш? — мамин голос зайшов у кухню так впевнено, ніби мама мала ключі не тільки від квартири, а й від її настрою.

— Чую, мамо.

— Ти де?

— На кухні.

— Та я не про то. Ти де в житті?

Марисю завмерла з ножем у руці.

— Мамо, я з цибулею.

— Ой, та не зроби трагедії, — зітхнула мама. — Я тобі дзвоню, бо маю новини.

Боже, бережи мене від маминих «новин».

— Я в суботу до тебе, — сказала мама.

— В суботу?.. — Марисю автоматично почала в голові шукати виправдання: хвороба, переїзд, військовий стан, землетрус.

— Так. І не роби того голосу, — мама вгадала тон. — Я ж не на два тижні. На один день.

— Ага… — сказала Марисю. — А чого саме в суботу?

— Бо в неділю в мене манікюр.

— Мамо…

— Та шо «мамо»? Жінка має мати манікюр. Ти теж мала б.

— Я маю каструлі, — тихо сказала Марисю.

— От я й кажу: треба щось міняти.

Вайбер пискнув: Оля: Ну шо, мама?

Марисю відписала одним словом: «Їде.»

Оля одразу прислала стікер з котом, який падає в обморок.

— Мамо, — зібралась Марисю, — а ти не могла би… ну… попередити трохи раніше?

— Та я тебе і так бережу, — сказала мама. — Я могла би приїхати сьогодні. Але я добра.

Марисю засміялась. Сміх був нервовий, але мама сприйняла як подяку.

— А ще, — продовжила мама, — я хочу поговорити з твоїм чоловіком.

— Навіщо?!

— Бо я ж бачу, що він тебе… як то… розслабив.

— Він мене не розслабив, мамо. Він мене… — Марисю пошукала слово, — вимотав.

— От! Значить, поговорю.

І тут у двері зайшов чоловік — живий, здоровий, з пакетом, де стирчав батон.

— Привіт! — радісно сказав він.

Марисю прикрила мікрофон рукою і прошепотіла:

— Мама їде. В суботу. Вона хоче поговорити з тобою.

Чоловік так і завмер з батоном, ніби батон мав дати відповідь.

— Зі мною?.. — беззвучно вимовив він.

З телефону долинуло:

— Марисю, ти з ким там шепчешся?

— Мамо, то цибуля, — швидко сказала Марисю. — Вона, знаєш, підступна.

Чоловік обережно поклав батон на стіл, як доказ невинності.

— І ще одне, — сказала мама. — Я тобі в суботу привезу дещо.

— Що?

— Та таке… — мама зробила паузу. — Папери.

Марисю відчула, як цибуля раптом стала гостріша.

— Які папери, мамо?

— Потім скажу. Бо по телефону не можна.