Та й таке, Марисю…
Оповідання 1
Кава, якої не було, але всі про неї говорили
Марисю прокинулась з думкою, яка була настільки чітка, що аж образлива.
Кави нема.
Не «я не виспалась».
Не «знов понеділок».
А от саме — кави нема.
— Та й таке… — сказала вона стелі, але стеля не підтримала.
На кухні хтось жив. Це було підозріло, бо зазвичай у той час кухню займала тільки тиша і крихти з вечора.
— Ти вже встала? — визирнув чоловік, тримаючи в руках чашку.
— Я вже зрозуміла, що день хоче мене зламати, — відповіла Марисю. — Ти каву де взяв?
Чоловік завис.
— А… ну… я допив.
Марисю мовчки сіла.
— Ти не сердься, — сказав він обережно.
— Я не серджуся, — сказала вона дуже спокійно. — Я просто тепер інша людина.
Вайбер одразу відчув драму.
Оля:
Ти жива?
Марисю:
Фізично — так. Морально — без кави.
Оля:
То вже серйозно.
Діти прокинулись, як завжди, з повною впевненістю, що мама знає, де все.
— Мамо, де мій светр?
— Мамо, а шо їсти?
— Мамо, а чого ти така тиха?
— Бо я думаю, — сказала Марисю. — Коли я востаннє думала для себе.
На холодильнику висів листочок:
«КУПИТИ КАВУ»
Під ним інший:
«НЕ ЗАБУТИ СЕБЕ»
Марисю подивилась і засміялась.
— Хто це написав?
— Ти, — сказав чоловік. — Десь місяць тому.
— Та й таке… — сказала вона. — Я тоді була оптимістка.
#735 в Сучасна проза
#446 в Різне
Відредаговано: 13.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
