Глава 4. Про життєві правила

Крістіан Філлард

Мда... Правду кажуть, що від долі годі тікати. Я намагався уникнути знайомства з Фелісією Освальд, а натомість став її найнаближенішим охоронцем, фактично її тінню. Оце так служба при дворі! І хіба я міг відмовитися? По-перше, мені справді були необхідні гроші, а по-друге, я просто не мав права. Лицар не відмовляється, якщо в нього просять допомоги. А вже тим паче якщо просить королева. Будь-яке її бажання — наказ. Так що хочеш, чи ні, а, будь ласкавим, Крісе, корися.

З іншої сторони в цьому були свої значні плюси. Перший — мене точно не стануть шукати при дворі Її Величності Аріани. Якщо я втік, щоб не йти сюди, то можу бути, де завгодно, але не тут. Логічно ж? Ніхто нізащо не здогадається, що я ховаюся в свиті своєї ж нареченої. Другий плюс — завданнячко в мене цікаве, небезпечне. В пожежі я вже овечку врятував, так що тепер було б непогано підняти рівень своїх подвигів і рятувати аж цілу принцесу. Погодьтеся, це значно краще і почесніше.

Третій плюс — ніхто краще не знає Фелісію, як її слуги. Якби я приїхав зі свитою, як наречений, мені б показали лише гарну картину. А може вона істеричка? Може має дивні звички? Може взагалі нестерпна? Нащо мені таке щастя? А тоді вже нікуди не дінешся! А так я добре познайомлюся з нею, а тоді вже вирішуватиму, чи знаходитися мені, чи ні. Якщо Феля сподобається, повернуся додому, візьму свиту і прийду сюди з пропозицією руки і серця. Якщо ні, зароблю коштів, візьму коня і вирушу на подвиги кудись у те саме Рікарське герцогство, до прикладу.

Так і зроблю! Ось лише, щоб мене не впізнали (тут же всюди мої портрети), довелося все ж відрізати волосся і позбутися бороди. Без бороди людина все ж сильно змінюється, хай там як.

Одяг мені видали, кімната теж виявилася зручною. Хто б міг подумати, що житиму по сусідству зі своєю нареченою!

Чим більше я з нею знайомився, тим сильніше був вражений. Фелісія виявилася дуже цікавою особистістю. Знаючи те, що вона не була донькою королеви, принцеса говорила про неї з великою шаною. Не приймала лестощів, могла пожартувати, не ховала сміх, але й не вдавалася до флірту, як її фрейліни. Складалося враження, що вона цілком знає собі ціну і повністю на своєму місці. В ній відчувалася повага до всіх, з ким розмовляла, чи то вчитель, чи лицар, чи охоронець, чи слуга. Хоч я ніколи не бачив її батьків і зовсім не знав королеву, принцеса здавалася гідною людиною.

Попри своє лукавство в голосі і відмінний гумор, вона не опускалася до звабництва. А ось її подружки не давали мені спокою впродовж усього дня. Особливо одна з них, блондинка, на ім'я Белла. Лише за один день я встиг дізнатися, що ця дамочка ні одної шпаги не пропускає. Якщо десь є симпатичний чоловік до тридцяти, а часом до сорока, отже він знайомий з фрейліною принцеси. І чому Фелісія не вишле цю шльондру з палацу?

Це питання стало гостріше у мить, коли ввечері мого першого робочого дня я знайшов Беллу в своєму ліжку. Леді продемонструвала весь свій досвід у звабництві — роздягнулася, спокусливо лягла на перину й прикрила найголовніше лише шматочком ковдри, довгі стрункі ноги й пишні груди залишивши відкритими. В кімнаті панували приємні сутінки. Сяйво віл кількох свічок омивало контури тіла моєї гості і відбивалося від масивного кольє на голій шиї.

На мить я отетерів. Оце так гостинна зустріч при дворі своєї нареченої! Вище всіх похвал!

— Ну де ти був так довго? Я геть змерзла і тепер ти змушений мене зігріти, — оксамитовим голосом прошепотіла звабниця, простягнувши руку до мене. Ступивши крок зачепився за її сукню, що лежала на землі. Довелося піднести тканину. А потім з нею в руці наблизитися до дівчини, щоб подати їй одяг. Я ж джентльмен.

— Одягайтеся, леді Белло. Тут справді прохолодно, — похмуро мовив я і відвернувся, бо вигляд спокусливого дівочого тіла міг змусити мене передумати, а на це я не мав права. Одна річ — розважитися з якоюсь селянкою, вирішивши, що назавжди зник для Ернестайну і Леонтайну. А зовсім інша — крутити шури-мури з подругою нареченої просто в неї перед носом. Ні, я лицар і принц. Повестися так означало б зганьбити себе і зрадити Фелісію. Дивно, однак тепер, коли я побачив її, в мені наче стало битися почуття відповідальності перед нею. Вирішивши тікати, я зовсім не подумав про неї і про мирний договір. Сподіваюся, через мій вибрик королівства не ввійдуть в стан війни, а то буде мені лихо. І хоч сама Фелі цього не знає, я все ж поки ще її суджений. Цікаво, а як вона ставиться до нашого союзу і до моєї втечі? Слід буде з'ясувати.

— Як це? — нагадала про себе моя гостя. — Ти мені відмовляєш?

— Так, — не повертаючись до неї, чітко мовив я. Белла якусь мить безмовно лежала, певно, намагаючись усвідомити все, що відбувається. Шелест шовку дав мені зрозуміти, що вона кинула сукню на ліжко, а сама встала. Мить — і леді в прикрасах і без одягу вже стояла навпроти мене. Намагався дивитися поверх неї, але панянка виявилася з норовом.

— Подивися на мене! Подивися, ну ж бо! — наказала вона. Теж мені, королева знайшлася. Я зазвичай не підкорююся придворним шльондрам, тож навіть не думав прислухатися до її слів. В результаті дівчисько само взяло моє обличчя в долоні і змусило мене опустити голову. — Хіба я не гарна?

— Вам вже час! — чітко байдуже мовив я. Чим мене можна здивувати, щоб змусити змінити думку і зрадити принципам? Я — син короля. При дворі мого батька було безліч отаких Белл, з якими я розважався. Тепер мені мало гарненької мордашки і спокусливих форм. Я хочу більше, ніж насолода на одну ніч.

— Якщо я чогось хочу, я це отримую. Мені ще ніхто не відмовляв! — самовпевнено вигукнула леді.

— Отже, я буду першим, — довів до її відома.

— Але чому? — дивувалася вона. Я всміхнувся. — Що не так?

— Все не так. Мені подобаються скромні дівчата, які не приходять в покої до чоловіків проти ночі. Я тут заради служби принцесі, але точно не для того, щоб стати черговим іменем у вашому списку любовних втіх. Прошу мене пробачити, леді Белло, але я б хотів відпочити.