10.1 Частина «Ревність»

 Один раз коли я поверталася додому після роботи, і спершу здавалось, що це буде звичний вечір. Вулиці були тихі, ліхтарі відкидали довгі тіні, а я йшла повільно, думаючи про звичні дрібниці. Але ще тоді я не підозрювала, що цей вечір стане переломним.

Уже коли я відчинила двері нашої квартири, я відчула, що щось змінилося. Даймонд стояв у вітальні, його погляд був напружений, очі пильнували мене із сумішшю гніву і тривоги. Я побачила, як його рука ледь стиснулася, ніби він хотів мене вдарити, але зупинився в останній момент. Це був перший момент, коли я відчула справжню агресію у ньому, таку гостру і відчутну, що серце б’ється швидше від тривоги. З того часу таких моментів ставало все більше. Спершу це лякало мене — він часом замахувався, ніби перевіряючи мою реакцію, а я стояла поруч, напружена, і думала, що щось ненормальне відбувається. Та з часом я почала сприймати це як частину нашого життя. Невеликі сцени ревнощів траплялися майже щодня: коли я випадково сміялася з кимось на вулиці, коли Даймонд бачив мене з друзями, коли я затримувалася на роботі або розмовляла по телефону. Здавалося б, усе дрібниці, але його погляд змінювався, рука смикалася, і я відчувала страх. Спершу це викликало в мені шок і відчуття небезпеки. Я думала, що це абсолютно ненормально, що ніхто не повинен так реагувати. Та поступово, дивлячись на його щирість, на те, як сильно він переживав, я почала приймати це як щось природне. Мені здавалося, що це його спосіб показати, як він цінує мене, як сильно боїться мене втратити. І хоч моє серце все ще стрибало від страху, водночас я відчувала приховану ніжність у кожному його русі.

Ці моменти ревнощів залишалися напруженими, але одночасно вони формували між нами якусь дивну інтимність. Ми навчились розуміти один одного без слів: я знала, коли він гнівається через дрібницю, а він відчував, що я поруч і підтримую його. Ця межа між страхом і близькістю створила особливу атмосферу в нашому домі — напружену, але водночас сповнену ніжності та пристрасті.

 І хоча зовні все виглядало нормально, всередині мене зростав складний клубок емоцій: тривога, любов, прихильність, страх і захоплення одночасно. Я почала розуміти, що для мене це стало частиною нашого життя, і хоча я завжди пам’ятала про небезпеку, серцем відчувала, що це — наша реальність, яку ми прийняли разом.

 З кожним разом його агресивність ставала все відчутнішою. Моменти ревнощів більше не обмежувалися легкими стиснутими кулаками чи швидкими поглядами – тепер він часом різко підвищував голос, трохи штовхав, якби перевіряючи межу моєї терпимості. Я почала помічати, що його поведінка дедалі частіше викликає у мене легкий страх, хоча зовні він завжди намагався виглядати спокійно після вибуху емоцій. Його найближчі друзі та моя подруга Ліза вже помічали ці зміни. Ліза кілька разів мені натякала, що це може бути небезпечно, але я завжди відмахувалася: «Все нормально, він просто боїться мене втратити». І на той момент мені здавалося, що так воно і є. Я пояснювала собі, що це прояв глибокої прихильності, сильного кохання, хоч і в незвичній формі. Між нами з’явилася магічна нитка, яка буквально пов’язала його серце зі мною. Я відчувала, що він стає залежним від моєї присутності, що кожен його порив гніву чи страху — це не лише емоції, а й результат невидимої сили, яка тримає його поруч. Ця думка змушувала мене хвилюватися, але одночасно підсилювала відчуття влади та близькості. Водночас я розуміла: магія, яка пов’язала нас, створила не лише близькість, а й певну залежність, яка робила його присутність поруч необхідною для його душевного спокою.

 Ця реальність була дивною і напруженою, але водночас неймовірно інтимною. Ми жили на межі страху й ніжності, агресії та турботи, і, всупереч всьому, це стало частиною нашого спільного світу, який ми обидва прийняли. Я відчувала його серце так близько, як ніколи раніше, і розуміла, що ця залежність робить нас ще більш невіддільними одне від одного.

Я почала помічати, що його ревнощі часом переповнюють його, і я вирішила діяти. Не просто обмежувати його присутність або ігнорувати, а дійсно змінити свій стиль життя так, щоб його душевний спокій був стабільнішим. Я стала більш закритою у спілкуванні з іншими, носила стриманіший одяг, який не привертав зайвої уваги, менше відволікалася на своїх друзів і намагалася більше часу проводити лише з ним. Ці зміни були не через страх, а через бажання зберегти наші стосунки. І я помітила, що це спрацювало: його ревнощі стали меншими. Він більше не підвищував голос без причин, його погляди стали спокійнішими, і він поступово почав довіряти мені навіть у дрібницях.

Ми знову почали відчувати гармонію. Його присутність перестала бути джерелом тривоги, а стала заспокійливою, теплою. Ми знову сміялися разом, обмінювалися жартами, планували дні, насолоджувалися маленькими радощами. І хоч я знала, що магія тримає його поруч, тепер наші стосунки відчувалися більш природними, щирими, без гострих вибухів ревнощів.

 Я зрозуміла, що іноді навіть найдрібніші зміни у власній поведінці можуть відновити гармонію, якщо ти дбаєш не лише про себе, а й про того, кого любиш. І з часом ми знову відчули, що наш зв’язок — це не лише магія, а й справжнє, взаємне кохання, яке стало ще міцнішим після цих випробувань.

Допис від автора* ( Не треба робити так як Тіара!!!)