8.2 Частина «Найцінніше»

 Темрява в квартирі Ельвіри була неприязно густою. Здавалося, що самі стіни ввібрали в себе чужі таємниці й прошепотілі вночі закляття. Свічки, розставлені в різних кутах, горіли нерівним полум’ям, і від цього на стелі шевелилися тіні, ніби живі.

Повітря було насичене запахом трав, ладану і чогось гіркого, ледь уловимого. Тіара сиділа на низькому кріслі, обхопивши руками коліна, і дивилася на жінку навпроти. Ельвіра здавалася абсолютно спокійною — її рухи були плавними, голос м’яким, але в очах світилася щось крижане, чуже, від чого в Тіари пробіг холод по шкірі.

— Ну, ви пам’ятаєте, чого я хочу? — голос дівчини прозвучав тихо, майже пошепки. — Я хочу, щоб ви зробили так, аби мене полюбив один чоловік.

Ельвіра ледве помітно посміхнулася.

Тіара простягнула срібну цепочку з кристалом із солі — подарунок на день народження від Даймонда. Вона важила на серці значно більше, ніж на руках, бо зберігала в собі всі теплі спогади та надії.

Ельвіра взяла прикрасу кінчиками пальців, ніби річ важила значно більше, ніж могла здаватися. Свічки здригнулися, тіні навколо ніби ожили. Жінка щось прошепотіла мовою, якого Тіара ніколи раніше не чула. Голос звучав то низько, як гуркіт далекої грози, то різко, як хлисткий удар. Здавалося, що слова ріжуть повітря.

Раптом Ельвіра підняла погляд і тихо промовила:

— Перш ніж я завершу обряд, ти повинна знати одне. Кожне бажання має ціну. Ти укладаєш зі мною угоду, і щоб отримати своє, мусиш віддати щось натомість.

Тіара завмерла.

— У якому сенсі? — її голос здригнувся.

Посмішка Ельвіри стала тонкою й холодною.

— Мені не потрібні гроші. Мені не потрібні речі. Є лише одне правило: ти мусиш віддати щось справді цінне. Те, що для тебе важливіше за інше.

Тіара судорожно зітхнула. В середині все стиснулося — вона намагалася зрозуміти, що може означати «цінне». Але водночас їй стало все одно. Якщо це приведе її до Даймонда…

— Заберіть у мене найдорожче, що в мене є, — твердо сказала вона. — Я готова.

Ельвіра повільно прикрила очі, ніби смакуючи її слова, і кивнула.

— Я почула. Від цієї миті наша угода починає діяти.

Свічки одночасно спалахнули яскравіше, і в кімнаті запахло гаром та залізом. Кулон у долоні Ельвіри ніяк не змінився. – А що мало з ним статися вона ж казала що це так лиш для акустики. – Подумала Тіара.

Тіара відчула, як по тілу пробігла дрож, у грудях стало порожньо й дивно важко, ніби у неї вирвали невидимий шматок. Вона не знала, що саме забрала Ельвіра, але зрозуміла — дороги назад уже немає.

В ту саму мить Даймонд сидівший на перерві в кав’ярні, скропив галерею згадуючи минуле. І раптом натрапив на фото Ті яке зробив не так давно і чомусь подивився на нього по новому. Його погляд зачепив дрібниці, на які раніше він ніколи не звертав уваги. Її темне волосся грало в сонячних променях відтінками каштана, а карі очі здавалися неймовірно глибокими і ясними. Його серце раптом здригнулося, а в грудях щемнуло від дивного тепла. Вона була такою близькою і водночас недосяжною, і раптом Даймонд зрозумів, що він помічає її по-справжньому, вперше так по-справжньому. Ледь помітна усмішка на губах, легкий нахил голови, погляд, що ніби читав його думки… все це заполонило його думки і серце. І раптом він усвідомив: можливо, він її любить. Це відчуття було несподіваним, але неймовірно ясним. І слова Діми, які ще два дні тому звучали зовсім не серйозно, тепер здавалися не такими смішними. Бо серце вже давно знало відповідь. І ця відповідь була ясною — Тіара.

Даймонд затримав погляд на фото, і на мить світ навколо зник. Лише вона, її обличчя, її погляд, її усмішка… і його власне серце, яке тихо шепотіло: “ Ти моя .”  Даймонд зупинився на мить, відчуваючи, як серце б’ється швидше, ніби намагається наздогнати думки. Він уявляв її поруч, її голос, який завжди звучав ніжно, коли вона сміялася, коли розповідала щось цікаве. Мріяв про їхні прогулянки, коли вони разом йшли б вулицями міста, тримаючись за руки, і про моменти, коли він міг би тихо шепотіти їй слова, що визрівали в його душі. В голові прокручувалися сцени, де він нарешті наближається до неї, дивиться в ті ясні карі очі і відчуває, як їхні серця б’ються в унісон. Він мріяв про тихі вечори, коли вони сидять разом на лавочці в парку, обговорюють дрібниці й сміються, забуваючи про весь світ. Про моменти, коли він може просто бути поруч, оберігати її, ділитися радістю й тривогою, не боячись нічого сказати. Уявляючи це, Даймонд відчував тепло, яке розливалося по тілу, і дивний спокій — ніби він нарешті знайшов ту частину себе, яка завжди шукала Тіару. Він розумів, що хоче бути поруч з нею завжди, що хоче ділитися кожною миттю життя, сміливий і водночас тривожний від думки, що ще має знайти спосіб зізнатися.

І тоді він тихо промовив сам до себе, ледве чутно: “  Тіаро… я хочу, щоб ти знала. Що я хочу щоб ти завжди була поруч зі мною. ”

Світ навколо трохи потьмянів, залишивши лише її образ перед очима, і Даймонд зрозумів, що тепер усе його життя, всі його думки й мрії, хочуть вести його до неї.

 Вийшовши з роботи, Даймонд на мить завмер на тротуарі. Він відчував легкий холод вечірнього повітря, але всередині горіло щось тепле, зовсім інше, ніж завжди. Він йшов повільно, ніби кожен крок наближав його до чогось важливого, і серце несло дивну напругу — змішання страху й радості.

 І ось він побачив її. Тіара стояла біля кав’ярні, яку вони облюбували ще в школі, розмірковуючи про щось, посміхаючись у порожнечу, але щиро. Він помітив кожен рух, кожну деталь: як її темне волосся грало на світлі ліхтаря, як ясні блакитні очі світліли від вечірнього світла, як її усмішка була такою звичною і водночас такою дорогою для нього. Серце раптом затремтіло. Даймонд зупинився, вловивши себе на думці, що не може відвести очей. “ Це… це вона. Я не можу думати ні про кого іншого,” — промовив він тихо всередину себе, немов боячись, що слова пролунають назовні і зруйнують момент. Він підійшов ближче, і Тіара підняла очі. Її погляд зустрів його, і світ навколо зупинився. Відчуття, яке він відчув у той момент, було неймовірним — він нарешті усвідомив, що вона завжди була важливою частиною його життя, що жодні сумніви, сварки чи роки розлуки не змогли змінити цього. Внутрішньо Даймонд намагався знайти слова, але вони зупинилися десь у горлі. Замість цього він тихо промовив: “ Тіаро… я… я не хочу більше нічого приховувати. Я хочу бути поруч з тобою. ” Тіара здивовано підняла брови, але в її очах не було страху чи роздратування. Навпаки — там було тепло, терпіння, і розуміння. Вона кивнула, як би кажучи: “Я теж це відчуваю. ” Даймонд відчув полегшення, якого не відчував давно. Раптом зникли всі минулі образи, сварки, страхи. Було лише це відчуття близькості, довіри й сили, що тепер вони знову разом, і ніякі перешкоди не зможуть їх розлучити. Він зробив крок ближче і простягнув руку, і Тіара не вагалася, взявши її. У той момент світ навколо здався світлим і безпечним — мов би він нарешті знайшов своє місце поруч із нею.