8.1 Частина «Відчай»

 В кімнаті було тихо, надто тихо. Лише ледь чутно працював старенький ноутбук у кутку, та час від часу за вікном проїжджала машина, кидаючи у темряву кімнати спалахи світла. Тіара сиділа на краю ліжка, згорнувшись, притискаючи коліна до грудей. Вона вже кілька годин не могла знайти собі місця. Сльози висохли, але відчуття спустошення тільки посилювалося.

Вона прокручувала у голові все знову і знову: його слова, які передав Діма.
"Він ніколи тебе не любив. Для нього ти — сестра."

Ця фраза розривала душу. Тіара навіть не знала, що болить більше: те, що Даймонд відмовив, чи те, що всі її роки надії виявилися марними. Скільки ночей вона проводила, думаючи про нього, скільки разів ловила кожен його погляд, кожне слово, кожну дрібницю, шукаючи підтвердження, що він відчуває те саме. І тепер виявилося, що вона жила у світі власних ілюзій.

— "Я ж так старалася… Я ж віддала йому все серце… Чому він не зміг?.. Чому не захотів?.." — думки боляче різали свідомість.

Тіара сиділа в темряві, здавалося, що навіть стіни стискали її з усіх боків. Вона відчувала себе нікому не потрібною, зайвою. Якщо він не полюбив її за стільки років — то хто полюбить взагалі? І що тепер із цим робити?

Їй хотілося кричати, ламати все навколо, але сил не було навіть на сльози. Було лише безмежне розчарування й тихий, глухий біль, який вбивав зсередини.

Щоб хоч якось відволіктися, вона дістала телефон. «Не можна весь час про це думати. Треба просто переключитися… хоча б на хвилину…» — вмовляла вона себе.

Відкрила Інтернет. Пальці механічно гортали стрічку, випадкові новини, ролики, картинки. Жодна не затримувалася в пам’яті. Нарешті вона знайшла якийсь старий фільм — мелодраму про кохання. Включила, але вже за кілька хвилин зрозуміла: кожна сцена, кожна фраза лише сильніше нагадує їй про те, чого вона не має. Її серце стискалося, ніби у фільмі розповідали саме її історію — історію нерозділеного кохання.

Вона вимкнула фільм і, не знаючи чому, знову почала безцільно блукати мережею. І раптом натрапила на дивний сайт. Темний фон, простий текст: “ Виконання будь-якого бажання. Гарантія. Звертайтеся. Ельвіра. ”

Її брови зсунулися.
— “ Що за маячня?..” — прошепотіла вона вголос.

Але чомусь не закрила сторінку. Погляд уперся в ці слова: “ будь-яке бажання ”. І в ту ж секунду, наче блискавкою, її пронизала страшна думка.

“Я можу змусити його… Я можу зробити так, щоб він полюбив мене…”

Їй стало холодно від власної уяви. Серце закалатало. Це звучало божевільно, небезпечно, майже нереально. Але чим більше вона думала, тим більше в ній наростала лихоманкова впевненість: це — шанс. Її єдиний шанс. Руки тремтіли, коли вона натиснула на контакт. Там був номер телефону. Вона вагалася лише кілька секунд, але відчай був сильніший. І Тіара набрала. Гудки здавалися нескінченними, аж поки в слухавці не пролунав жіночий голос:
— Алло. Це Ельвіра. Ви з приводу бажання?

— Так… — тихо відповіла Тіара, відчуваючи, як у грудях все зчавилося. — Я хочу зустрічі.

— Якого типу бажання?

— Хочу закохати в себе людину.

— Зрозуміла, тоді візьміть з собою прикрасу яку вам подарувала ця людина.

— Як скажете, а можна поцікавитись нащо?

 — Ой, не сильно думайте про це так просто легше побачити людину. Ви ж наврятче зможете взяти його з собою.  — Трохи з насмішкою сказала Ельвіра — Ну що я тоді записую?

 — Так, дякую.

Коли розмова обірвалася, Тіара сиділа ще довго, дивлячись у темний екран телефону. Усередині було дивне поєднання страху й надії. Вона не знала, що чекає її завтра, але знала одне: повернення назад більше немає.