5.2 Частина «Випускний бал»

 Ми з Тіарою кружляли залом, і кожен її рух здавався мені ідеально продуманим, хоча насправді це були прості, легкі рухи. Я відчував тепло її долонь, як вони м’яко прилягають до моєї руки, і кожен дотик злегка пробуджував серце. Мене зачаровував запах її парфумів — легкий, свіжий, з нотками квітів, який залишався на мені навіть після короткого дотику. Кожен вдих був сповнений цим ароматом, і я ніби занурювався у хвилю спогадів та емоцій.

Музика поступово змінювалася, ритм ставав повільнішим, і я помічав, як вона реагує на кожен такт: ніжно нахиляється, підкручуючи локон волосся, легенько посміхається, і я відчуваю кожен її рух тілом. Кожна деталь — від того, як вона поправляє плаття, до легкого погойдування плечима — впливала на моє сприйняття світу. Все інше зникало: тільки вона, я і цей момент. Я помічав, як її погляд стежить за мною, і в цьому погляді було щось незриме, що зворушувало мене. Коли вона сміялася, я відчував легке тремтіння у грудях, а коли серйознішала — хотів негайно підтримати її. Я ловив себе на тому, що фокусуюся на найдрібніших деталях: як відблиски люстри грають у її очах, як світло підкреслює рум’янець щік, як її руки легенько торкаються мого плеча, коли ми обертаємося в танці. Мої думки постійно поверталися до майбутнього: університет, плани разом, наші спільні мрії. Я мріяв про те, як ми будемо продовжувати танцювати, як будемо сміятися у дощову погоду, як разом відкриватимемо нові місця в місті. І кожна мить цього вечора ставала для мене доказом того, що ми з Тіарою можемо бути поруч, незважаючи на минулі сварки і розлуки. Я відчував кожен її дотик як ніжне нагадування: я більше ніколи не хочу втрачати цей зв’язок. Кожен крок у танці, кожен легкий дотик її руки до моєї — це було як маленька обіцянка, що ми зможемо подолати все. Кожне її слово, кожен сміх, навіть її легке мовчання, коли вона слухала музику — я зберігав у пам’яті, як коштовний спогад.

Коли ми нарешті сіли біля вікна, спостерігаючи нічне місто, я відчував, як моє серце заспокоюється. Вона поруч, її тепло поряд, і я розумів, що нічого більше не має значення — тільки ми. Я відчував її дихання, чітко відчував, як вона ковтає повітря, як його ритм зливається з моїм. Я думав про випускний, про майбутнє, і відчував неймовірну впевненість, що цього разу ми зможемо йти разом і будувати наше спільне життя. Я думав про те що це найкращий вечір в моєму і настільки заспокоївся, що вирішив закрити очі на пару хвилин. В наступну мить не відкриваючи очі я відчув ніби мою руку хтось тримав і подумав що це ті, але чомусь вона здавалася занадто жорстка. Та не встигнувши отямитись ця рука потягнула мене з собою. Відкривши очі я побачив… Настю.