Глава 1

Кілька хвилин Джо чекав на свого учня коло старого дуба. Він проводжав поглядом невеликих пташок, які невинно пролітали над деревом. Чоловік міг би просто насолоджуватись такими рідкісними останніми променями сонця, за якими йшла сувора зима з сотнями смертей від голоду. Проте, цього разу голову чоловіка не покидали думки, що відбувається в тому секретному місті, яке було в нього під ногами стільки років. 
   Чоловік невдоволено видихнув та, перевіривши кількість патронів, пішов всередину. Пройшовши футуристичним коридором, старий побачив Джона, який мовчки дивився в пустоту.
- Що відбувається?- спитав Джо, відволікши хлопця від роздумів.
- З'явилась нова робота,- сказав Джон, пройшовши коло старого,- Треба проникнути в Ханаан.
- Ханаан? Ти здурів?!
- Я знаю, що це звучить непросто, але я маю це зробити.
- Це звучить не непросто, а божевільно. Він на карантині. Назавжди. Тікаючи з того проклятого міста, я бачив як потвори жорстоко розривали тисячі людей, які намагались врятувати своє життя. Сумніваюсь, що там залишились живі та адекватні люди.
- Припаси для когось везли. Не просто так найняли Лембера... Я знаю, що це звучить божевільно, але я мушу туди проникнути. Не думаю, що ти можеш мене переконати.
   Джон розвернувся та пішов до виходу, а старий йшов одразу за ним.
- Ти казав, що є люди, які вивчають приховані ходи,- говорив Джон,- Можна звернутись до них.
- Вони не будуть говорити з тобою, якщо в тебе буде зброя. А йти в Ханаан без зброї - самогубство. Неможливо проникнути в місто. Повір, багато людей намагались. В тому числі і я.
- В тебе хтось залишився там,- здогадався Джон по голосу чоловіка.
- Моя сім'я. Я мав забрати автомобіль, але воєнні забрали мене та вивезли міста, залишивши мою сім'ю помирати. Повір, я спробував багато способів проникнути туди. Всі вони ведуть або до смерті, або в нікуди. Просто забудь про це.
   Вийшовши з коридору, Джон повернувся до Джо.
- Знаю, що ти присвятив багато часу цьому місцю, але я намагаюсь врятувати людей, які живуть у штаті. Можливо, я зможу врятувати цілий світ. Проте, без твоєї допомоги мені не впоратись.
- Говори, що ти плануєш,- після недовгої паузи сказав Джо.
- Місто ізольоване кілька десятиліть і всі шляхи перекриті, але ніхто не закривав повітря.
- По-перше, в нас немає літаків чи гвинтокрилів, щоб перелетіти через стіну та опинитись всередині. По-друге, протиповітряна безпека, яку встановили воєнні, досі працює. Літак просто зіб'ють на підльоті. І останнє - в місті немає місця для посадки.
- Не так давно я був в аеропорту і побачив, що літаки, особливо невеликі, виглядають цілком непогано. Я впевнений, що вони можуть летіти, якщо залити пальне. Щодо протиповітряної оборони... Місто закрите кілька десятиліть і звідти евакуювали всіх воєнних. Не думаю, що системи ще працюють. 
- Я давно не керував літаком, але, якщо там є працюючі літаки, думаю, можливо зробити те, про що ти говориш.
   Джон легко посміхнувся та кивнув в знак подяки.

***

   Мія та Роб "засіли на дно" після втечі від Лембера та його людей. Незважаючи на це, дівчина намагалась всіма силами зв'язатись з Джоном та якось допомогти йому. Зараз дівчина намагалась налаштувати військовий радіоприймач, щоб він міг ловити частоти для розмов по рації.
- Тобі треба відволіктись,- сказав Роб, принісши сестрі чай.
   Вони їхали кілька днів, тому вирішили зупинитись на окраїні дороги, за кілька сотень метрів від лісу. Мія намагалась переконати, що це погана ідея, але Роб розвів багаття та не хотів нічого чути.
- Виглядаєш не дуже добре,- сказав хлопець,- Що сталось?
- Я сумую за ним. Коли ми прощались, я думала, що він частина мого життя, яку я можу залишити. Проте, зараз я розумію, що помилялась. Весь час думаю, що йому потрібна допомога.
- Це називається кохання,- сказав хлопець,- Він невідомо де і ти не можеш знати, що йому потрібно. Пора перейти до більш важливих справ.
- Наприклад?
- Я не знаю. Я занадто довго був зосереджений на твоїх пошуках, тому не можу знати, що відбувається в світі.
- Придумала!- несподівано сказала дівчина,- Ми можемо спробувати знайти джерело вірусу. Це те, що я хотіла зробити до твоєї появи. Якщо ми знайдемо джерело, то зможемо спробувати знайти вакцину. Скоріше за все, вірус штучний, тому його перші зразки в лабораторії, де його створили.
- Це неможливо,- сказав Роб,- Ніхто не знає, звідки все почалось.
- В Рівертоні жив чоловік, який працював з головним лікарем, який і створив цей вірус. До свого переїзду в Рівертон, помічник жив у Ханаані, тому можемо почати звідти.
- Не думаю, що це хороша ідея, але, здається, тебе не переконати. Я чув про групу людей, які проводять людей секретними тунелями. Кажуть, що тільки через них можна потрапити в місто. Можна спробувати зв'язатись з ними.
   Мія посміхнулась та обняла брата.

***

   Джон та Джо, швидко зібравши свої речі, сіли в автомобіль та вирушили в Рівертон. Чоловіки намагались говорити на різні теми, але виходило не дуже добре, тому скоро вони їхали мовчки. Під'їхавши до центру міста, чоловіки безперешкодно проминули пусті барикади та зупинили автомобіль на краю дороги. Вийшовши з автомобіля та озирнувшись, Джон побачив, що місто помітно спорожніло. На стінах будинків виднілись сліди від куль, а на асфальті лежало розбите скло.
- Що сталось?- спитав Джон, підійшовши до одного з місцевих.
   Чоловік різко зупинився і хлопець побачив розлючений, майже ненависний погляд.
- Після того, як твоя подруга втекла з міста, а Лембер розібрався з Віктором, його люди повернулись та взялись за нас. 
- Мені жаль.- сказав Джон,- Лембер мертвий, тому вам більше нічого не загрожує.
- Смерть завжди йде за тобою. Після всього, що тут відбулось, я хотів побачити тільки одну смерть - твою.
- Заспокойся,- сказав бармен, підійшовши до чоловіків.
- Як ти можеш його захищати?! Через нього померли наші близькі!
- Це він випустив кулі в твою сім'ю? Ні. Він не винен в тому, що сталось. Його тут взагалі не було. 
   Місцевий плюнув Джонові під ноги та швидко пішов вулицею.
- Не дуже ви дружелюбні, так?- мовив Джо.
- Після смерті Віктора все пішло під три чорти. Крім того, мер недавно покінчив з собою, тому люди почали війну за владу. Додайте до цього, регулярні напади зомбі на людей, які не можуть себе нормально захистити. Не думаю, що тобі варто взагалі тут бути. Проте, якщо ти вже тут, то краще не затримуйся надовго.
   Джон мовчки кивнув, бо його увагу привернув старий та, напевно, сліпий чоловік. Незнайомець швидко перейшов дорогу та зайшов в один з старих будинків. 
- Я повернусь.- сказав Джон до старого та пішов за чоловіком.