Розділ 3

Світло від ліхтаря, який висів над дверима готелю освітив тіло дівчини, що стояла на березі озера. Вона обхопила лице руками та перелякано дивилася вниз. Це була Віта, вона щойно побачила як течія викинула на берег чиєсь бездиханне тіло. Коли Олег і Оля підбігли до неї то теж від страху скрикнули. Лише за хвилину, опанувавши себе, Олег увімкнув ліхтар на телефоні та ретельно оглянув тіло. Потопельником був Орест.

- Бляха, це жесть! - вигукнув він.

Оля обняла Віту та відвела її подалі.

- Де Сашко, - хвилювася Олег, - ти його бачила?

- Ні. Дівчата провели мене до озера, а потім я побачила тіло та почала кричати і вони втекли.

- Де вони?

- Хто? - перепитала Віта.

- Дівчата. Куди вони поділись?

- Я, я не памʼятаю, - голос її тремтів, - здається туди.

Вона показала рукою у ліс.

- Капець! Що тут відбувається? Сашко! Треба його відшукати, - не міг заспокоїтись Олег.

- Давай повернемось в готель. Нам потрібно розповісти що сталося, - запропонувала Оля, -думаю, що ми всі маємо долучитися до пошуків. Але найперше треба повідомити про Ореста.

Вони утрьох повернулися в готель. Тут у їдальні з підвищеним голосом йшла суперечка між Віктором і Лізою з одного боку та Ірою, Михайлом і Костею з іншого. Коли ж вони побачили Олега, Олю і Віту то замовкли.

- Ми знайшли Ореста, він мертвий, - коротко повідомив Олег.

В залі почулися звуки зойків і зітхань. Іра прикрила рот рукою і почала плакати.

- Де Сашко? Хто ці дівчата? - схвильовано звернулась до Віктора Віта.

- Прошу заспокоїтись. Все під контролем, - продовжував гнути той свою лінію.

- Досить нас заспокоювати! - вже зірвався на крик Олег, - що тут відбувається?

- Гадаю, що слід викликати поліцію, - втрутився Михайло.

- Не треба. Я зараз поясню. Скоро все закінчиться. Просто треба ще трохи зачекати, - заперечував Віктор.

- Лізо, чому ти мовчиш, - звернувся до неї Костя, - куди ти нас запросила?

Та стояла біля вікна і мовчала підперши рукою голову.

- В нас немає часу чекати поліцію. Треба знайти Сашка, поки з ним нічого не трапилося, - сказав Олег і вирушив до дверей.

Віктор схопив рукою його за плечі і відштовхнув назад у їдальню. Опісля він дістав з кишені пістолет і наставив зброю на стоячих поряд людей.

- Сядьте всі! - скомандував голосно Віктор.

Він по черзі водив пістолетом в повітрі, наставляючи на кожного.

- Не треба, - озвалася Ліза, - давай їм розкажемо.

- Ще рано. Мало бути троє. І я не знаю чи вони не повернуться за третьою жертвою, - пояснював Віктор, тримаючи зброю на прицілі.

Ліза повернулась до нього і підійшла впритул.

- Опусти зброю, - холодно сказала вона, - якщо не ти, тоді я все розповім.

Віктор витримав паузу, а потім повернув пістолет на неї.

- Як бажаєш, але я нікого не відпущу.

Ліза повільно відступила від Віктора і повернулась до курсантів, що стояли групою перед столами.

- Насправді ці дві дівчини це не люди, а істоти в людському тілі, які кожного року після свята Трійці зʼявляються і цілий тиждень тероризують місцеве населення. Ці створіння бажають щоб їх задобрили людською жертвою і тоді вони покинуть цей світ.

- Хто ж вони? – запитав Олег.

- Називають їх по різному – русалками, мавками, повітрулями. Пригадайте, що в дитинстві кожен з вас читав подібні казки. А тепер виявляється, що вони існують. Щоб не віддавати жертву цього року місцеві жителі заплатили Віктору кругленьку суму і він організував навчання саме тут, щоб жертвами стали ви. Якщо пригадуєте спочатку курси мали проходити в Тернополі, а потім їх перенесли сюди. Сьогодні місцеві привели йому русалок, щоб ті обрали собі жертви. Їх мало бути три, щоб протягом трьох років русалки не приходили у село. За цей період Віктор мав висушити озеро, а територію прибрати собі.

Ліза розповідала і повільно відходила до барної стійки, Віктор в цей час єхидно посміхався.

- Не вірте у цю байку, - глузував він.

Після його слів Ліза різким рухом скинула пляшку вина на підлогу і та, розбившись наробила чималого шуму. На звук відреагував Віктор і повернувся в її напрямку. В цю ж секунду Олег, який стояв найближче, стрибнув до нього і вибив з рук пістолет. Михайло і Костя миттю кинулись на Віктора та повалили його на підлогу. Іра за короткий час віднайшла кусок чорної мотузки, якою скріплювали гардини, і вже за хвилину Віктор лежав звʼязаний за руки і ноги біля дверей.

- Оля дзвони в поліцію, - звернувся до неї Олег.

- Це довго. Нам треба відшукати Сашка, - хвилювалася Віта.

- Вона права. Може бути запізно, - погодилась із нею Ліза, - треба поспішати. На кухні є ліхтар. Я йду з вами.

В цей час почувся регіт Віктора, який звивався на підлозі наче вуж, намагаючись примоститися до стіни.

- Я би не радив брати її з собою, - сказав він, а потім звернувся до Лізи, - розкажи їм свою історію. Скільки ти мала отримати за жертвопринесення?  

- Я розумію, що стала співучасницею злочину, тому мушу спокутувати провину, - коротко відповіла Ліза.

- Та годі балакати, рушаймо до озера, - підганяв усіх Михайло.

Він вже тримав в руках ліхтар і показував ним на вихід. Разом із ліхтарем Михайло взяв у кухні ніж та молоток, який передав Олегу.

Жінки, крім Лізи залишились в готелі, стежити за Віктором. Оля трохи заспокоївшись набрала поліцію, а Віта підібрала серветкою пістолет і помістила його у пакет, як важливий доказ.

Олег та Михайло повільно прямували вздовж альтанок і берега, освічуючи собі дорогу ліхтарем, Костя і Ліза йшли позаду. Вони пробралися крізь хащі ліщини та вийшли на галявину, за якою вчора спостерігав Олег. Помітивши маленькі вогники, що гойдалися наче прив’язані до гілок дерев та нечіткий жіночий сміх всі зупинились і від страху завмерли. Посеред галявини на землі сиділи три молодих дівчини у довгих платтях. Вони весело посміхались та розчісували своє хвилясте волосся. Ліворуч зайшовши по коліна у воду плескалися ще дві молодиці, які при цьому вигукували незрозумілі слова, ніби намагалися скласти їх у пісню. Недалеко від них у воді, спиною до берега і з розставленими в бік руками стояв Сашко. Він не реагував ні на кого, лише повільно хитав головою зі сторони в сторону, та був наче під дією наркозу або сильних наркотиків.