Розділ 2

Вранці Олега розбудили голоси жінки і чоловіка, які лунали з коридору. Одним із них був Лізи, Олег вже добре її відрізняв від інших. Сашко скоріше за все був у ванній кімнаті, бо звідти дзвенів потік води. Годинник показував пів на восьму ранку, а значить до сніданку залишалась година. Олег погортав соцмережі, поки Сашко приймав ранкові вмивання, потім і собі відвідав ванну кімнату.

Вже звідти він почув як у їхній номер хтось зайшов. Лунала розмова двох чоловіків і коли  Олег вийшов, то побачив Богдана, який сидів на краю ліжка. Його вигляд був стривожений, він нервово перебирав у руках телефон.

- Що трапилось? – запитав Олег.

- Орест зник, - коротко повідомив Сашко.

Богдан ствердно похитав головою.

- Не ночував у номері, - додав він, - я хотів тебе запитати про вчорашній вечір, адже ти залишався після нас у тій крайній до озера альтанці. Може що чув, чи бачив?

- Як Орест пішов плавати я бачив, а коли виходив з води не помітив. Взагалі то ми з Олею  пішли в готель відразу після вас, - пояснював Олег.

- Тут ще одне цікаве явище, разом із Орестом зникла і його машина, - уточнив Сашко.

- То можливо він кудись поїхав, - зауважив Олег.

- І Ліза так каже, - погодився Богдан.

- А його речі? – запитав Сашко.

- Немає одягу в якому він був вчора і телефона. Щоправда я набирав його, виклик йде, але ніхто не відповідає, - розгублено сказав Богдан.

- Гадаю, що Орест поїхав шукати ще випивки, а може на дівчата в село, - намагався заспокоїти його Сашко.

- Не переживай, скоро повернеться, - підбадьорював і собі Олег.

Богдан в розпачі розвів руками і пішов до себе в номер.

- Бачу ти теж вчора часу не гаяв, - жартував Сашко.

- Нічого не було. Випили вина, поспілкувались та й розійшлися, - коротко пояснив Олег.

- Ми теж з Вітою довго не зависали, - кепкував Сашко, - трохи поцілувались і все. Я вирішив не форсувати події.

Олег легко посміхнувся і почав збиратися на сніданок.

Коли хлопці спустились в їдальню тут за столами вже сиділи Віта і Оля, а також Іра, Костя і Михайло. Богдана поки не було видно, останньою з’явилась Ліза. Всі сиділи мовчки і по їх похмурому вигляду було помітно, що вони або знали про зникнення Ореста, або всім дошкуляло похмілля. Олег і Сашко підсіли до Віти і Олі та продовжували мовчки чекати сніданку. Наче нічого і не сталось Ліза з радісними нотками у голосі привітала усіх з новим навчальним днем та повідомила ще раз про програму на сьогодні.

- До того ж ввечері у нас в гостях, якщо це можна так сказати, буде керівник цього закладу, пан Віктор. Я знаю цього чоловіка досить давно, дуже приємна і щедра людина, - так любʼязно охарактеризувала Ліза власника готелю.  

На сніданок офіціанти принесли млинці з полуницею та малиною, а також узвар. Після вчорашньої вечері декому сьогоднішня їжа не дуже смакувала, більшість налягали на каву і мінеральну воду.

Біля девʼятої години на подвірʼї зʼявився той самий мікроавтобус і всі поступово почали виходити з їдальні. Тут же біля приміщення ангару Олег помітив вчорашнього садівника, який спілкувався із Богданом. Правильніше останній йому щось пояснював, а той лише розводив руками, мов від невідання про що йде мова. Коли ж садівник побачив Олега, то пильно втупився в нього і вже ніяк не реагував на слова Богдана. Потому він підійшов ближче до хлопця і ледь тихо, але різко вимовив:

- Ну що не послухали мене. Одного вже викрали.

Олег від несподіванки не знав, що відповісти, лише відкрив рота.

- Тікайте звідси поки не пізно, - сказав він і мовчки втупився Олегу за спину.

Хлопець обернувся і побачив за собою Лізу і Олю. На кого з них так пильно дивився садівник Олег так і не второпав.

- Ми їдемо, а ти? - трохи розгублено запитала Оля, - ходи вже швидше в автобус.

Її голос зараз був тонкий і в ньому відчувалися тривога і можливо навіть страх. Ліза залишалась позаду і спостерігала за Богданом і садівником. Олег кивнув Олі в знак згоди і повернувся щоб дослухати, але садівника вже не було поряд.

День проходив дуже динамічно. До обіду всі вже забули про зникнення Ореста, оскільки жваво брали участь у дискусіях та обговореннях під час відвідування підприємства у Тернополі. Після обіду всіх бажаючих пригостили Калімочо і дехто навіть почав просити у місцевих рибалок вудилища, щоб порибалити, інші просто ніжилися на сонці, очікуючи катера.

Ввечері, коли мікроавтобус відвозив всіх курсантів до готелю, більшість із них вже спали. Лізі щоб розбудити кожного прийшлось голосно оголошувати місце прибуття.

Увійшовши в готель всі побачили високого чорнявого чоловіка років тридцяти пʼяти, з невеликою бородою-щетиною, який стояв посеред холу. Позаду нього прогулювалися дві молодих дівчини в довгих світло-попелястих сукнях. Вони ніби не помічали присутніх і весь час намагались бути на відстані.

- Знайомтесь, це Віктор, власник цього чудового закладу, - вигукнула Ліза, щойно увійшовши всередину.

Вона легко подала йому руку для вітання, і скоса подивилась на супроводжуючих його дівчат.

- Усім добрий вечір, - привітався Віктор, - надіюсь, що ваше навчання проходить успішно і ви наберетесь від нього лише позитивних вражень.

- Поки все відбувається згідно плану, - повідомила Ліза.

- Все круто! - почувся із натовпу голос Михайла.

- Ну так ваші фірми щедро заплатили за курси, тому ми постарались, щоб ви почувались комфортно і затишно. Вас чекає насичена культурна програма на сьогоднішній вечір тому до зустрічі в їдальні.

- Як ви і почули - готуємось до вечері, - Ліза глянула на телефон, - давайте зустрінемось о 19.00.

Всі схвально вигукнули і порозходились по номерах.

- Я щось Богдана не бачив, - зауважив Олег.

- Так, я теж, він з нами і в Тернопіль не їздив, - погодився Сашко.

Проте їхнє хвилювання швидко минуло, коли вони почули за дверима голоси Віти і Олі. Також слова Віктора про чудовий вечір примушували їх думати лише про приємне.