Ті, що приходять зі снів
Неминучість
У любові нема строку, у любові немає давності,
Бо любов - то провалля вічності і невиміряної крайності.
Як вогонь, що горить для ясності, як вода, що стікає донизу,
Так вона - компроміс для розуму, емоційності та імпровізу.
Як для тебе вона - обмежена, зачарована і омріяна,
Так для мене - невпинне спрагнення, як весна, що дощами всіяна.
Ти тікаєш від неї й ненавидиш, і чекаєш, коли минеться,
Я ж шукаю її по світу, і гукаю - та чи озветься?
Ти співаєш про неї голосно, без осмислення, без отямлення,
Я тримаю її у тиші, шепочу до нічного марення.
Але ж ти перевтілюєш спомини, і вимірюєш мене міркою
Тою самою, що й минулих, затираючи все резинкою.
Затираючи до прозорості на листочку свого усвідомлення,
Що читають усі по-різному однакові твої повідомлення...
Так яким же я знаком стану - більше, менше, а чи тототжності?
Щоб спитати у серця дозволу неминучої в тебе закоханості
Відредаговано: 07.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
