Ті що пам'ятають інше
Глава 6. Перше ім’я
Її привела туди тиша.
Бібліотека стояла на околиці, де дороги втрачали логіку, а будинки зливалися один з одним, ніби їх малював втомлений архітектор. Сюди ніхто не заходив. Але двері були відчинені.
Всередині — холод. Але не від температури.
Це був той тип холоду, який відчуваєш, коли хтось тільки що згадував тебе вголос — десь далеко.
Стіни були вкриті аркушами. Кожен аркуш — чистий.
На центральному столі — лише одна книга. Темна, стара, з обвітреним краєм.
Назви не було.
Вона відкрила її.
Сторінка — порожня.
Ще одна — також.
Тільки на третій сторінці з’явилось одне-єдине слово:
Аліар
Рукописне.
Її почерк.
Вона торкнулась його пальцями — і світ затремтів.
...залитий дощем балкон
...сильні руки, що тримають її за плечі
...голос у темряві:
“Ти мусиш пам’ятати перше — моє ім’я.”
Вона відсахнулась. Книга впала зі столу.
Пил здійнявся у повітря, наче хмара старих спогадів.
Але вона стояла. І дихала.
І в голові стукотіло тільки одне:
“Аліар.”
Він не сказав їй, як його звати.
Він не представився.
Але вона знала.
І тепер — вона не могла не знати.
Вона підняла книгу.
На звороті останньої сторінки, якої раніше не було, з’явився новий рядок:
"Ти прокинулась. Тепер — прокинь його."
#695 в Фантастика
#111 в Антиутопія
Відредаговано: 12.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
