РОЗДІЛ 5. У тіні

На іншому кінці міста, схована між покинутими заводами, стояла стара будівля. Вона давно не бачила сонця — бетон потріскався, вікна були закриті металевими пластинами. Десь під землею — підвальне приміщення. Стіни — облуплені, з вогкістю, що проникала в легені. Лампи миготіли, відкидаючи тіні на столи, запилені металеві шафи і застарілу камеру спостереження в кутку.

Четверо — ті, що напали на Джона, — стояли, опустивши голови. Перед ними — дві фігури. Облич майже не видно. Один — високий, у довгому чорному пальті, з руками в кишенях. Інший — нижчий, з білим татуюванням, що вибивалося з-під коміра.

Один з нападників ледь тримався на ногах.

— Ми зробили, як ви казали… Але вони билися. Особливо Сем… Він небезпечний…

Інший поспішив додати:

— І той, що був з ним. Ми думали, він просто клоун. А він… він нас майже поклав.

Після цього настала тиша. Напруга зависла в повітрі.

Високий повільно витягнув з кишені жетон — такий самий, як у Джона. Без жодного слова він кинув його на підлогу. Метал об землю — глухий дзвін.

Усі завмерли.

— Ви підвели, — сказав він тихо, без емоцій. — Але це ще не кінець.

Татуйований відступив на крок уперед. Його голос був рівним, але зловісним:

— Він знайшов жетон. І якщо вже звернувся до того хакера… Вони знають про Коло.

— Тоді, — відказав Високий, — настав час активувати «Плато».

Світло блимає. Вентилятор у куті клацає і спиняється. Двері заскрипіли.

У приміщення входить дівчина. Молоде обличчя. Коротке волосся, зачесане назад. Камуфляж сидить ідеально, рухи точні, як у військової машини. Її очі — холодні, як замерзле скло. Вони нікого не віддзеркалювали.

Татуйований усміхнувся:

— Джесс. Час знову працювати.

Вона зупинилася, не кліпаючи. Говорила рівно, без жодного тону.

— Вони більше не студенти.

Погляд — у простір.

— Вони — мішень