РОЗДІЛ 2. Ми — не звідси

У кожного з нас — своя причина бути тут. Але не кожна з них світла.

Джон, якого друзі називають Сем

Він з’явився в цьому місті несподівано — як дощ у серпневу спеку. І так само важко було зрозуміти, що саме він несе за собою: прохолоду чи бурю. Джон рідко говорить про минуле. Його погляд — глибокий, мовчазний, часто зосереджений на чомусь невидимому для інших. У ньому є тиша, що не тривожить, але насторожує. Люди тягнуться до нього, довіряють — навіть коли він мовчить. Особливо тоді. Він може жартувати, але його усмішка ніколи не сягає очей. Іноді здається, що йому легше згадати чужий біль, ніж власну радість. А іноді — що він не пам’ятає себе зовсім.

Генс — серед своїх відомий як Кант

Його завжди чути першим. Сміх, крики, жарти, нестримна енергія — це все Генс. Він неначе вогонь, що ніколи не згасає, навіть у найтемніші хвилини. Але під цим жаром ховається сила — спокійна, вперта і незламна. Якщо хтось образив друга — він не питатиме, хто почав. Просто стане поруч. І стоятиме до кінця. У ньому — вулична кмітливість і серце, яке ніколи не зраджує. Його жарти — як щит, але коли потрібно — він перетворюється на стіну. І тоді його вже не зрушити.

Ліві

У її погляді — точність, як у лезі скальпеля. Вона бачить крізь слова, не терпить брехні і не прощає півправди. Її виростили в домі, де істина мала ціну, і її завжди платили. Навчена розуміти, аналізувати, вирішувати. Але всередині Ліві — буря. Емоції, які вона тримає під контролем, вибухають лише в найкритичніший момент. Вона не дозволяє собі помилятись, та все частіше сумнівається в тому, що відчуває до Джона. Бо він — загадка. А вона ненавидить нерозв’язані задачі.

Лео — або Рей, як іноді його називають

Його присутність майже невідчутна. Він приходить тихо, сідає в кутку, слухає. І бачить. Більше, ніж говорить. У його пальцях живе технологія, у голові — карти доступу, паролі і алгоритми. Але в очах — інше. Там печаль. І глибина. Він наче прийшов не з сьогодення, а з місця, де вже бачили кінець. Важко сказати, що він думає. Ще важче — зрозуміти, коли він вирішить діяти. Але якщо Лео вже взявся — шансів не лишається. Для ворогів — це кінець. А для друзів — спокійна впевненість: він поряд, і він усе знає.

Четверо чужинців. Одне місто. І спогади, що не належать лише Джону. У кожного з них — тріщина, через яку просочується світло… або щось інше.