11. Зірка.

Найважче було додзвонитися до Саманти, щоб попередити, що після роботи він поїде на телебачення. У відповідь Джон почув, що вона сама затримається, бо зараз дуже багато роботи, і він навіть знає, завдяки кому. Але у голосі дівчини був сміх. Ще вона сказала, що буде намагатися подивитися на роботі хоча б шматочок програми. Джон здивувався, бо телевізора у її кабінеті щось не пам’ятав, але розпитувати часу не було. Та це й не важливо, подумав він.

Другий телеканал займав два поверхи у офісній будівлі у центрі міста. Це була одна з небагатьох багатоповерхівок, які підтримувалися у належному стані, хоча частина приміщень і стояла порожньою. По-перше, попит на приміщення все-таки був, а по-друге, місто не могло дозволити собі, щоб такий майже хмарочос розвалювався у районі, де жили люди.

Як і обіцяв Том, біля входу його зустріли. Молодий та кмітливий хлопець відразу упізнав його, - після сьогоднішньої прес-конференції важко було б не упізнати, - та провів за собою до ліфту, а потім до приміщення телестудії. І віддав до вмілих рук дівчини-гримера, яка пояснила, що нанесення гриму потрібно, щоб добре виглядати на екрані. Цікаво, подумав Джон, невже у випусках новин на кадрах з його прес-конференції він виглядав погано? Щось ніхто зі співробітників йому про це не сказав.

Як тільки вона закінчила свою роботу, з’явився Калвер, який простягнув руку і коротко представився:

-Том!

-Джон! – І відразу стало зрозуміло, що вони полагодять один з одним, хоча Том і був старший років на вісім. Джон подумав, як йому легко вдається сходитися із більшістю людей. У Корпусі йому це не вдавалося, та й приятелів у нього там майже не було. А про справжню дружбу там, здається, тільки читали у старих книгах, і про кохання теж. І навіть книги були тільки у вигляді тексту на екрані планшета.

-Ну, от і майже час! – Сказав Калвер. Він був уже загримований – мабуть, гример у нього був свій. - Ідемо до студії! – Енергія з нього просто била через край. У студії Джон побачив кілька сцен з різних боків. Оцей стіл, він пам’ятав, використовується для новин, за ним сидить ведучий. Поряд – декорація, на тлі якої стоїть ведуча прогнозу погоди. А навпроти – студія у червоних тонах із двома кріслами, саме тут, зрозумів Джон, вони будуть сидіти під час ефіру. Він навіть не уявляв досі, що усе це може бути одне приміщення, гадав, що кожна студія – це окрема велика кімната. А тут на них усі – один комплект з камер, одна з яких – на довгій стрілі під стелею. Про своє здивування він сказав Тому.

-Економія?

-Оптимізація! – Відповів той.

-Але, як інженер кажу, рішення цікаве, - сказав Джон, коли вони займали місця у кріслах. Потім підійшов технік і закріпив на їх одязі компактні мікрофони.

-О, ти ще не те міг би тут побачити!

З динаміків звідкілясь з гори пролунало: «Одна хвилина!» Потім прозвучала вже знайома Джону, - він теж дивився телевізор, - мелодія, і Том розпочав:

-Доброго вечора, дорогі співгородяни! Сьогодні повинна була бути просто «Година Тома». Але Том вирішив розпорядитися сьогоднішньою годиною по-іншому! Всі ви знаєте останні новини. Але через це ми узнали не тільки про злочинців. Ми узнали і про героїв. Але коли ми щось узнаємо, треба поговорити про це. І сьогодні ми будемо говорити із головним героєм останніх новин не тільки про останні новини. Сьогодні у нас у гостях – міський інженер Джон Деррі! Привіт, Джоне!

-Добрий вечір! – І для Джона розпочався його перший прямий ефір.

-Отже, Джоне, я обіцяв тобі не набридати питаннями щодо обставин останніх подій. Втім, наші глядачі уже і так майже усе знають. Щодо тих, кого обвинувачують у цих злочинах. А я хочу тебе спитати про інше. Ти не працюєш у поліції, але саме ти знайшов місце, де тримали викрадених дівчат. Тобі вдалося те, що не вдалося нікому. І кажуть, що ти це місце вирахував своїм розумом. От і розкажи нам, як ти це зробив. Ти поставив себе на місце злочинців?

-Ну, на це я навряд чи здатний. – Джон посміхнувся. - Тим більше – на місце таких злочинців. Мені незрозуміло, як вони можуть думати взагалі… Ні, я це сприймав як технічну, інженерну задачу. От є відомі обставини зникнення … ну, хоча б школярки. Як технічно могло відбуватися її викрадення так, щоб залишилася саме така картина? – І Джон виклав частину своїх міркувань. Про те, що друга викрадена дівчина – з літака, що розбився, поки що не повідомлялося. Тому йому довелося говорити дуже обережно, щоб не підводити містера Барра. Але і те, що він виклав, звучало дуже переконливо, і справляло враження на глядача.

-Ну, от і добре. Як я вже казав, я обіцяв не перетворювати нашу програму у обговорення злочину, - сказав Том. – А зараз давай про інше. Я думаю, багато хто з мешканців нашого міста взагалі не розуміють, що це за посада така – міський інженер, і чим людина, яка перебуває на цій посаді, займається. Тож, просвіти нас! Це, взагалі, цікава робота?

-Дуже! Хоча я на цій посаді не дуже давно. Але, дійсно, дати городянам уяву про те, чим ми там займаємося, - треба. Ми – тому що я працюю не один, і я хочу подякувати усім співробітникам мого офісу. – І Джон почав розповідати. За наступні п’ятнадцять хвилин він зміг не тільки поговорити про свої обов’язки, але й описати кілька випадків з практики, включаючи останній – з шинами, і звернути увагу на проблему із можливістю серйозної аварії на єдиній електростанції, у разі виходу якої з ладу місто залишиться без електрики. Врешті-решт, Том перервав його.