10. Слідство.

Нарешті, детективи та експерти закінчили працювати у колишній поліційній дільниці.

-Але ми ще повернемось сюди, - сказав містер Барр. – Це розслідування повинно бути дуже ретельним. Джоне, будь ласка, завтра зранку завітай до нас. – Він посміхнувся. – Треба буде офіційно тебе допитати, докладно по усіх твоїх діях, і щодо того, що ти побачив тут.

-Добре. А скільки часу це візьме? У мене повно роботи, - пояснив Джон.

-Не знаю. Але я попрошу, щоб тебе не затримували більше, ніж необхідно. Ми, поліція, розуміємо, що в інших теж є робота. Але свою вважаємо важливішою!

Тепер посміхнулася вже й Саманта. А потім сказала:

-Ти не підкинеш мене до поліції? Я залишила там свою машину.

-А навіщо? – Джон відкрив перед нею двері свого позашляховика. – Якщо я завтра зранку поїду до поліції, то тоді тебе туди й довезу. А зараз краще скоріше доберемось додому.

-Додому до тебе чи до мене?

До будинку поліції Джон та Саманта під’їхали за кілька хвилин до початку робочого дня. Хоча у поліції, звичайно, робота ніколи не зупинялася, але те, що треба було робити за планом, - наприклад, провести звичайні допити, - намагалися не робити вночі. Хоча у даному випадку зволікати теж не можна було. Усі три міські телеканали, - незважаючи на те, що штат вони мали невеликий, і мовлення, через обмеження на застосування радіо, вели лише кабельне, працювали вони вельми професійно, - вже вчепилися у останні гучні новини. А репортери кількох газет, що виходили у місті, були невдоволені, що про таку гучну історію стало відомо увечері. Вони не встигли включити її у свої номери, і телевізійники знову їх обійшли!

У поліції був невеликий конференц-зал, і його зробили штабом цього розслідування. Там же велися і переговори із адвокатами затриманих братів, принаймні, вчора ввечері. Саманта відразу направилася туди, а Джона завів до кабінету детектив Рендел. Джон вже знав, що той є одним з довірених людей містера Барра. Високий, кремезний, кількома роками старший за самого Джона, він був сама люб’язність.

-Ну що, розпочнемо? – Спитав він, готуючи до запису магнітофон.

-Можна мені спочатку подзвонити до себе в офіс? Мене ж там чекають, і не знають, що я тут…

-Звичайно. – Рендел посунув до Джона телефон, що стояв на столі, і той набрав номер.

-Офіс міського інженера, - почув він голос Аманди. – Вибачте, шефа зараз немає…

-Це якраз шеф і говорить! – Сказав він. – Доброго ранку, Амандо.

-О, пробачте, сер! Добре, що ви передзвонили. Вас тут усі шукають. І журналісти теж… Саме тому я так відповіла! Усі питають, де ви!

-Я буду, мабуть, через пару годин. Передайте Раймонду та Лайонелу, щоб вони підготували мені ті документи, про які я їм казав раніше. Усе в силі, я просто буду пізніше. Я поки що у поліції. Точно не знаю, коли тут закінчу усі справи.

-Це через вчорашні події, сер? – Очевидно, Аманда вранці дивилася телевізор. Джон подумав, що це вона вперше задала йому питання, не пов’язане ані з роботою, ані зі спробами секретарки привернути його чоловічу увагу. Але, мабуть, цікавість переборола усе… А от те, що вона відразу задала таке запитання, було погано. Аманда не могла сама зробити такі висновки. Це означало, що його ім’я із цими подіями пов’язали телевізійники. Тільки цього й не вистачало! До того ж, на місці події телекамер не було. Як вони могли про це дізнатися? Тільки від когось з поліції. Треба буде сказати містерові Барру, що у нього працює інформатор телевізійників. Хоча, може, він і сам про це знає…

-Так, але я не буду говорити про це телефоном. Якщо вас будуть запитувати репортери, - не кажіть їм, де я. Мене просто немає на місці. І ви не знаєте, де мене шукати. Домовилися?

-Так, сер!

-Поговоримо, коли приїду! – Пообіцяв він і поклав слухавку. І подумав: треба буде виділити півгодини, щоб розповісти підлеглим, що сталося. Бо інакше і роботи нормальної не буде, - в усіх думки будуть ніяк не про те, чим їм треба займатися, а про останні новини. І, до того ж, Джон уявляв, які неймовірні чутки вже гуляли коридорами мерії, хоча робочий день тільки розпочався. Краще хай переповідають те, що почують з перших вуст! Раймонду-то, може, й усе одно, а от Лайонел та Аманда – точно будуть популярними джерелами інформації.

Детектив Рендел увімкнув магнітофон і попросив Джона викласти свою версію подій. Той описав, що він довідався від «помічника прокурора міс Гернел, із якою він знайомий», - вони із Самантою по дорозі обговорювали це питання: як розповісти про це, і домовилися, що для поліції усе буде сформульовано таким чином, а от репортерам знати це не обов’язково, - до яких висновків прийшов, і що зробив, щоб їх перевірити. Нічого незаконного у тому, щоб зайти до закинутої будівлі, не було, тому він міг спокійно про це розповідати. А також, що побачив і як діяв на місці. Рендел зрідка переривав його питаннями. На усе це пішло хвилин сорок, а потім, коли магнітофон уже було вимкнено, детектив довго і захоплено говорив про рішучість Джона та його аналітичні здібності.

-Ми роздрукуємо стенограму, і ви потім під’їдете до нас її підписати, добре? – Сказав Рендел.