7. Падіння.

-Між іншим, як ти відносишся до печер? – Спитала Саманта вранці.

-Якщо чесно, вони мені не цікаві. Я тепер волію залишатися під небом…

-Розумію. – Вона помовчала. – Небо – це прекрасно…

-Ти навіть не розумієш, наскільки! Щоб зрозуміти, треба жити без нього. А потім – віднайти…

-Мабуть, ти правий, Джоне. Ми не цінуємо те, що маємо.

-А чому ти спитала?

-А ту недалеко знайшли печеру. Друзі хотіли дослідити її, і мене запрошували. Правда, ще невідомо, коли. До цього треба серйозно готуватись. То ти не хочеш поїхати?

-Ні. Вибач, але ні…

-А ти не будеш проти, якщо я поїду сама? Точніше, із компанією, якій це цікаво.

-Звичайно ж, ні! Якщо тобі це в радість… Я і не знав, що ти займаєшся такими речами!

-Еге ж! – Саманта розсміялася.. – Я взагалі ще та екстремалка! А ти хіба не знав? До речі, Дід знає про нас.

-По-моєму, все місто уже знає, - посміхнувся Джон. – І що він сказав?

-У неділю в гості кличе! Ввечері. Нас обох.

-Що ж, я завжди радий. Суддя – цікава людина. І, мабуть, багато що пам’ятає…

-О, так! І дуже любить розповідати. Дід буде дуже радий знайти нового та вдячного слухача! Він – найстарша людина у місті, і єдиний, хто пам’ятає хоч щось до Великої Пожежі. Хоча він і був ще дитиною… А перед тим, як їхати до нього, – я тобі покажу той будинок моєї мрії, добре?

-Так, ти мене заінтригувала … ще того разу!

-Я така, я можу!

-Що вас турбує, Джоне?

Міський інженер сидів у кабінеті мера. Поряд з ним перебували двоє міських комісарів. Вони дивилися на Джона із недовірою.

-Наша електростанція, сер.

-Хіба вона у поганому стані? – Здивувався комісар Белл. – Я гадав, що за нею завжди слідкували. І, за винятком того випадку, який стався у день вашого, містере Деррі, сюди прибуття, із нею ніколи не було ніяких проблем!

-Так, дійсно: ми завжди берегли її, як зіницю ока, - погодився Ролінз. - Адже ми розуміємо, якщо із нею щось станеться, - життя у місті замре…

-У тому-то й справа, сер! Ні, електростанція у доброму стані. До її керівництва у мене немає претензій. Проблема у іншому: саме у тому, що станція одна! Якщо трапиться щось серйозне, - аварія, або, наприклад, буде зруйновано греблю, чи просто з якихось причин обміліє річка, - місто залишиться без енергії. І, як ви правильно сказали, нормальне життя стане неможливим. Завдяки тому, що енергія у нас безкоштовна, на ній зав’язано усе. У більшість будинків вода подається з власних свердловин – електрикою. Опалення взимку – теж електрикою. Не кажучи вже про освітлення та усе інше. Навіть комп’ютери та електричні друкарські машинки у наших офісах. Що буде, якщо усе це стане?

-Буде катастрофа! – Погодився Ролінз. Джон здригнувся, почувши це слово.

-Але хіба ж таке може статися? – Здивувався Белл.

-Це техніка! – Джону було дивно, що люди не розуміють таких простих речей. Електрику у розетках, подумав він, люди сприймали як щось, дароване долею. Окрім, хіба що, працівників самої станції. А може, і вони теж… - Звичайно, зламатися може що завгодно і коли завгодно. Інакше не була б потрібна сама моя посада, чи не так? Дійсно, наша станція, як я вже казав, зараз знаходиться у доброму стані, тому такий розвиток подій не дуже вірогідний. Хоча треба враховувати й можливість вивести станцію з ладу навмисно. Або лінії електропередач. У будь-якому випадку наслідки такої можливої події будуть настільки масштабні, що на такий випадок необхідно підстрахуватися.

-Що саме ви пропонуєте, Джоне? – Спитав мер.

-Повинен бути запасний варіант електроживлення. Який саме? Я поки що не можу сказати. Є різні можливості. Перед тим, як робити якісь розрахунки, я хотів звернути вашу увагу на цю проблему. Зрозуміло, необхідно буде все це фінансувати… Але тоді буде можливість якось вижити, доки хоча б усунуть наслідки можливої аварії… Але рішення повинні прийняти ви, чи робити це, і які ресурси на це виділити.

-Але ж у нас і так надлишкова потужність електростанції! – Сказав Белл. Але мер перервав його:

-Добре, що ви привернули нашу увагу до цієї проблеми, Джоне! Ми обговоримо її на засіданні міської комісії. Будь ласка, підготуйте доповідь з оцінкою ризику та пропозиціями по вирішенню проблеми.

Це означало кінець аудієнції. Джон вийшов з кабінету і звернувся до секретарки мера із питанням щодо документів, які повинні були йому передати. А з-за дверей кабінету в цей час чулася суперечка.

-Ви б не ганьбилися, Пітере! – Лунав гучний голос мера. – Невже ви не розумієте, що тут питання не у потужності? Я, до речі, думав раніше над надійністю системи…

-Не треба з мене робити дурня, Фреде! – Відповідав комісар. – Це все ваш вискочка-висуванець набиває собі ціну! Не треба обманювати всіх. Чи, може, він це робить за вашою порадою? Якщо це – ваша ідея…