Глава 32.

Кінець травня видався напрочуд теплим і посушливим. Вдень сонце пекло вже по-літньому, але вечори ще залишались прохолодними, повними запаху бузку і свіжоскошеної трави. Село жило своїм спокійним ритмом: собаки ліниво перегукувались між дворами, над дахами ліниво кружляли лелеки.

Аліна з Лесем приїхали до батьків у п’ятницю пізно ввечері — просто побути трохи в тиші, подихати свіжим повітрям. Дорога з Чернівців не довга, але в спеку й на пізньому терміні Алю все одно втомлювала. Тож вирішили їхати, коли спаде спека.

Мама вже накрила стіл, пахло смаженою цибулею, нарізаним кропом і свіжим хлібом.

— Ну, нарешті! — зраділа вона, обіймаючи доньку. — Сідайте, сідайте, зараз поставлю картопельку! Батьку, де ти є? — крикнула кудись в глиб хати. — Діти приїхали! Йди, будем вечеряти.

Мама заметушилась біля плити. 

Лесь обережно допоміг дружині влаштуватися, трохи відсунувши стілець, щоб великому круглому животику було просторо. 

Аля вже звично поклала долоні на живіт — одна знизу, друга зверху, — ніби обіймала своє ще ненароджене диво. Вона світилася якоюсь тихою ніжністю, материнським спокоєм.

Мама сіла поруч з Аліною, витираючи руки рушником.
— Ну, як вона там поводиться, моя онучечка, — нароспів сказала мама й обережно погладила животик дочки. — Дає мамі поки спати? 

— Та по-різному, за настроєм. Так наче й  спокійна, спокійна, а потім як двине ніжкою, що й дихати важко.

— Знаєш, у тебе за всіма  прикметами — дівчинка. Й без УЗІ зрозуміло,  — торкнулася мама руки Аліни. — Животик глянь який кругленький, й дитинка спокійна, й на солодке тебе тягне. От тільки красу твою дочечка не забрала. Глянь, яка ти гарна.

Алька засміялася:
— Та яка там гарна! Як дирижабль вже.

— Не говори дурного, — махнула рукою мама. — У мене обидві доці красуні.
І, ніби між іншим, додала:
— А ти знала, що Ніка вагітна?

Аліна аж застигла з виделкою в руці.

Лесь, який саме про щось говорив з тестем, різко повернувся до тещі. Красиве обличчя моментально скамʼяніло, очі буквально прикипіли до жінки. Він ловив кожне її слово.  

— Ні, — здивовано протягнула Аля. — Вперше від тебе чую. Оце так новина! А від кого? 

— Ну, від кого? — скинула плечем мама, типу “що за дурне запитання?” — Від Кості ж, мабуть. 

— Да ти що! - скрикнула Аля. 

— Ну, я так прямо не питала, але я так зрозуміла, що від нього. 

— Ну, так а що? Коли весілля? - запитала Аля. 

— А чого ти мене питаєш? От подзвони й сама в неї запитай. Ти ж її знаєш — з неї ж нічого не витягнеш. 

— Так, а термін який? 

— Сказала, шість місяців. Сказала, буде їхать в Штати — чи в Маямі, чи в Каліфорнію, я так і не зрозуміла — в якусь модну клініку, бо якісь там проблеми — її же вже тридцять і перша дитина — хоче перестрахуватися одним словом. Каже, хочу там і народить, бо тоді ж у дитини американське громадянство буде. Ти ж її знаєш, вона ж все наперед продумує. Подзвони їй, розпитайся. Може вона тобі більше розкаже.

Аліна кивнула, її очі мимоволі ковзнули до Леся. Він сидів нерухомо. Обличчя — кам’яне, без жодного виразу. Тільки пальці на столі стиснулись у кулак.

Вечеря продовжилась у звичному руслі, але він більше не чув ні маминих історій, ні сміху Аліни, на запитання тестя відповідав не до ладу.
В голові, як птаха в клітці, билась одна й та думка:
“Вона вагітна.” 

Він сам не міг пояснити, що його так стривожило. Може просто ревнощі, дикі й неконтрольовані, які, як йому здавалося, він уже зміг приспати. Бо на початках він просто скаженів, уявляючи її разом з Костею. А може щось інше. Щось, що він ніяк не міг ідентифікувати, але це щось не на жарт тривожило його. 

Звісно, Аліна не могла не помітити, що він як на голках всі вихідні.

— Лесю, щось сталося? Ти якийсь стривожений.

— Та шеф подзвонив, каже у понеділок треба їхати у відрядження у головний офіс. Це моє перше таке серйозне відрядження, і там проект… на добрі гроші проект, схибити ніяк не можна. Не знаю… Хвилююсь, чи справлюсь. Та й тебе лишати не хочу. 

— Це надовго?

— Не знаю. Як піде. Може й швидко справлюсь, а може затримаюсь на декілька днів. Просто відмовлятись не хочеться, бо це гарне підґрунтя на майбутнє, робота на перспективу, так би мовити.

— Звісно, любий. Треба їхати. Я впевнена, у тебе все вийде. А за мене не хвилюйся. О, я тоді залишусь у батьків, поки ти не повернешся. Повернешся, заїдеш забереш мене. 

— ОК. Дякую, сонечко. Ти у мене найкраща. Тоді я поїду у Чернівці раніше, щоб підготуватися. 

— Так, їдь. Ми з манюнею будемо тримати кулачки за татка. Так, донечко? — Аля погладила свій тугий животик.

 Лесь мимоволі розчулено посміхнувся й ніжно обійняв дружину. Притиснув до себе, поцілував у лоба.

— Аби ти знала, як багато для мене значить твоя віра в мене. Я вас не підведу, мої рідні, — поклав долоню на її животик.  

А у самого відчуття відрази до себе за свою брехню підперло горло.