Глава 28.

Кімнату повільно огортало сіре світло ранку. Дощ уже не падав, але небо ще тремтіло від недоспаного вчорашнього дня. У квартирі стояла дивна тиша. Не тиша спокою, а та, що з’являється після бурі — коли повітря важке, мов в очікуванні того, що негода повернеться, що ще не все.

Ніка спала на боці, згорнувшись клубочком, її волосся розсипалось по подушці, сонне дихання було спокійне, лише інколи вона тихенько, майже по-дитячому, сопіла уві сні.

Лесь лежав поруч, слухав, як вона дихає, дивився на стелю, намагаючись зібрати докупи думки, але в голові стояв гул — важкий, одноманітний.

Потім тихо, щоб не розбудити її, встав, узяв телефон і вийшов на кухню. Холодна плитка під босими ногами нагадала, що світ і далі існує, навіть якщо його власний тільки що розсипався.

Він довго тримав телефон у руці, перш ніж натиснути на її номер.
Кілька коротких гудків — і знайомий голос: трохи сиплий, сонний, але вже насторожений.

— Алло.

— Привіт, — сказав він. — Не розбудив?

— Ні, — відповіла вона після короткої паузи. — Я вже не спала.

Декілька секунд він мовчав, не знав, з чого почати. Потім сказав прямо:

— Ніка мені все розказала.

Тиша.
Він почув, як вона вдихнула — швидко, глибоко, ніби після довгого занурення.

— Хочу, щоб ти знала, — продовжив він повільно, — якщо ти вирішила народжувати, я тебе саму з цим не залишу.

З іншого боку дроту — ще одна коротка пауза.
Вона мовчала, намагаючись зрозуміти, чи не здалось їй те, що вона почула. Чесно кажучи, вона думала, що він першою справою заговорить про аборт.

— Добре, — нарешті сказала вона тихо й навіщось додала: — Дякую.

— Не потрібно дякувати, — хрипло відповів він. — Просто так правильно.

Зітхнув.
Його голос був спокійним, але в ньому вчувалося щось надламане — втома, ніби він ішов проти себе.

— Самим розумним, мабуть, буде одружитися, — сказав він і додав після короткої паузи: — Якщо ти цього хочеш.

На тому кінці довго не було відповіді.

Він майже почув, як вона прикриває рот долонею, щоб не зронити необережний звук. Нарешті почув її голос:

— Хочу?.. — вона ледь усміхнулася, хоч він цього не бачив. — Мабуть, хочу. Просто я… Мені дуже страшно.

Її голос зламався на останньому слові. Вона поспіхом додала:

— Але ти не повинен. Якщо не впевнений — я впораюсь. ... Сама.

Він прикрив очі.
Ці її слова боліли ще більше, ніж докори.

— Не кажи дурниць, — нарешті вимовив. — Я не кину тебе. ... Вас.

У слухавці знову запанувала тиша.
І в цій тиші він майже чув, як вона стримує полегшене зітхання, як притуляється щокою до телефону, ніби до його руки.

— Добре, — тихо сказала вона. 

Він затримав подих, потім сказав твердо:

— Я днями приїду. Поговорю з твоїми батьками.

— Добре, — вона ледве чутно видихнула. — Дякую.

— Перестань дякувати, — сказав він з легким роздратуванням. — Як ти взагалі?

— Все нормально, — відповіла вона. — Сьогодні йду до лікаря.

— Напиши потім, як пройде.

— Добре.

Знову пауза.
Він глянув у вікно — за шибкою бігли перші тонкі сонячні лінії, і все виглядало так тихо, що навіть думки здавалися зайвими.

— Ну, тоді ... скоро побачимось, — сказав він.

— Добре, — прошепотіла вона.
І після короткої паузи додала, м’яко, якось навіть лагідно:
— Гарного тобі дня, Лесю.

Він не відповів одразу. Тільки через мить видихнув:

— І тобі.

Зв’язок обірвався, але ще кілька секунд обидвоє стояли з телефонами в руках, ніби боялися покласти.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Коли гудки обірвалися, Алька ще якийсь час сиділа нерухомо, стискаючи телефон у долоні, як щось живе.  Її пальці все ще тремтіли.

Глянула на екран, ніби сподівалася, що він подзвонить знову.
Але екран залишався темним. 

Вона поклала його на стіл і просто сиділа, слухаючи, як у батареї потріскує ранкове тепло.

Хотілося сміятися й плакати одночасно.
Він подзвонив. Не зник. Не відморозився, не вимагає, щоб зробила аборт, як більшість чоловіків у таких історіях. 

Він сказав «Я тебе саму не залишу».

Здавалося, що повітря навколо стало легше. 

Її плечі нарешті розслабилися і тільки тепер вона відчула, наскільки страшенно була скута від страху.

Її очі защипало — не від сліз, від напруги, що поволі спадала.
Вона вдихнула повітря, наче вперше за довгий час.
Так, він не сказав «люблю». Не сказав «Я радий».