Глава 15.

В коридорі загорілося світло.

— Ніко? — добре знайомий голос луною долинув із коридору. — Привіт! Вибач, що так пізно. Хочу забрати зимову куртку. На завтра передають похолодання. … Ніко? … Ти вдома?

Голос Альки прозвучав так, ніби вибухнула бомба.

Вероніка й Лесь завмерли. Їхні тіла ще торкалися одне одного, а губи відчували шал нещодавніх палких поцілунків. Ніка злякано подивилися Олексі у вічі. Її пальці судомно вчепилися у його плечі, ніби від цього залежало її життя. Але вже за мить вона відсахнулася й кинулась за ковдрою. Олесь різко підвівся, обернувся й поглянув на двері. 

Аліна саме зʼявилась на порозі, клацнула вимикачем — і кімнату залило світло.

Її очі миттю широко відкрилися у якомусь буквально дитячому здивуванні. Як у маленької дитини, що раптом побачила, як її батьки кохаються. 

— Боже… — вихопилось у неї й вона мимоволі притисла долоню до рота.

Ніка нервово перебирала край ковдри, усвідомлюючи, наскільки жалюгідно це виглядає. “Гадство! Боженько, ти знущаєшся?! Навіщо ж так?!” — промайнуло у мозку. 

Аліна буквально скамʼяніла. Серце забилося, що дурне; вона схопилася рукою за одвірок, ніби під нею хитнулася підлога; груди сперло задухою, бо на мить забула як дихати. Коли голова закрутилась від нестачі кисню, зробила різкий глибокий вдих і наче прокинулась. Відчула, що тремтить всім тілом, наче гола на морозі. 

Спочатку не могла й слова сказати, тільки переводила погляд із Ніки на Леся, а потім на розхристану постіль і знову на Леся. Дивилась на нього так, що на якусь мить йому захотілось підійти й обійняти її. Міцно преміцно притиснути до себе. Перепросити, заспокоїти. 

Але він цього не зробив. Бо, попри перший спонтанний порив, щось глибинне у ньому, можливо навіть його душа, стрепенулося у хвилюючому передчутті того, що саме зараз все стає на свої місця, хай і так по-дурному. Він не відводив погляду від Алі й не ховав очі. Він почувався на диво спокійним. 

Обличчя Альки спочатку було просто шокованим.

— Ви… — її голос зламався. — Ви що робите? 

Вона сама не знала, чому зморозила таке дурне запитання.

Поступово шок перетворився на злість впереміш з відчаєм.

— Ви серйозно зараз?

— Аль… — почала Ніка, але її голос був таким слабким й невпевненим, ніби вона намагалася говорити під водою.

Направду її буквально нудило від самої себе цієї миті. Ті кілька секунд, коли Алька просто дивилася на них… І її мовчання… Це було гіршим за крик. 

— Не смій! — Аля нарешті знайшла свій голос, але він був більше схожий на вереск. Її очі блищали від сліз, руки тремтіли. — Як ви могли? Як?!

— Аля, послухай, я…  

Ніка затнулась, бо … 

— Я не знаю, що сказати, — врешті витиснула з себе вона. — Мені дуже шкода.

— Не знаєш, що сказати? — Аля дещо божевільно засміялася крізь сльози. — А-а, ну звісно. Що тут ще можна сказати? Ви … ви обоє... ви … це…  Я не знаю. Я не знаю, як вас назвати. Це ж просто…! Як ви могли?!

— Все не так просто. Ми з твоєю сестрою… — почав було Олесь, але Аліна перебила його.

— Заткнись! Просто заткнись! — відрубала вона. — Знову розкажеш мені про “ділову пропозицію” і свій борг перед нею?

Лесь здригнувся, як від сильного удару в обличчя, але сперечатися не став. 

На якусь мить в кімнаті зависла тиша. Важка, задушлива.

Аля подивилася на сестру, її обличчя на очах змінювалося: від шоку до злості, від злості до нестерпного болю.

— Ти ж знала, ЯК я його люблю! — чи то прокричала, чи то прохрипіла Аліна, і від цього крику кімната звузилася. — Ти знала, Ніко! І все одно…

— Аль, перестань! Будь ласка… — витиснула з себе Ніка. Потім затнулась, бо знала, як це прозвучить, але все ж закінчила речення, —  …заспокойся.

Вона зробила крок до сестри, але та відсахнулася.

— Заспокойся? — Аля гірко посміхнулася, її очі блищали ненавистю. — Ти  зараз серйозно? Після всього цього ти кажеш мені “заспокойся”?

Ніка відчула, як її тіло стало важким, а серце наче впало в прірву. Вона знала, що це момент, який вже неможливо виправити.

— Я не хотіла, щоб все так сталося, — сказала вона.

— Не хотіла?! — Аля знову зірвалась на крик. — Тоді чому?! Як довго? Весь цей час, що він був зі мною, ти…  ви…  і тепер ти кажеш мені, що не хотіла?!

Ніка не мала, що відповісти. Вона відчула, як її горло стискається. Вона хотіла щось сказати, щось пояснити, але… Все так складно! Як це пояснити?! Які слова були б зараз доречними? 

— Все не так, — сказала Ніка, намагаючись зробити хоч щось, щоб заспокоїти сестру. — Аліно, будь ласка… дай пояснити…

— Досить! — різко відрубала Аля. — Що кому тут не ясно? Мені все й так ясно! І будь така люб'язна, не принижує ні мене, ні себе тупими відмазками. 

— Я прошу тебе, не гарячкуй. Не роби дурного, — Ніка зусиллям волі взяла себе в руки. Не могла просто стояти й зніяковіло мовчати, коли від малої не знаєш чого чекати. — Для початку давай …