Глава 12.

— Дякую за допомогу. Виручили! — щиросердно подякувала Ніка Тані та Ані на прощання.

— Та я тя прошу! — відмахнулась від її слів Таня. — Без проблем! Заходьте, приносьте! Завжди раді. Так, Анюта? На ось! — тицьнула вона Ніці в руку клапоть паперу. — Я тут тобі свій номер нашкрябала. Якщо що, дзвони.

— І передавай привіт своєму красунчику-бойфренду, — геть недоречно встрягла Анюта. 

— Красунчику-бойфрейду? — брови Алі так різко рвонули вгору, а погляд став таким скаженим, що навіть Тетянка з Анютою зніяковіло переглянулися й розгублено затнулися.

— Обовʼязково передам, — якомога безпечнішим тоном відреагувала Ніка.

Хто б знав, чого їй це коштувало.

— Ще раз дякую. Ми пішли. Гарного вам вечора! — Ніка кивнула сестрі, мовляв, ходімо, й пішла сходами вниз.

— Про кого вони? — почула вона за спиною схвильований голос Альки.

— Костя заходив, — якомога безпечніше відповіла Ніка, не обертаючись.

— Костя?

— А що, він для тебе недостатньо красивий? — з певним викликом запитала Ніка, зупинившись перед дверима своєї квартири.

— Ні, чого… він — гарний, — трохи попустилася молодша сестричка. 

Дівчата якийсь час просто стояли перед дверима й  дивилися у вічі одна одній. 

— Може відкриєш двері? — врешті запитала Ніка.

— Так, звісно. Вибач. Забула, що у тебе немає ключа.

Аля покопирсалася у сумочці й витягнула ключ від квартири. Взялася відчиняти двері. 

— А як так взагалі вийшло, що у тебе двері зачинилися? Раніше подібне тільки зі мною траплялося, — наче мимохідь запитала вона.

— Сама не знаю. Вийшла провести Костю, а двері взяли й зачинилися.

— Й він взяв і поїхав? 

— А чому йому не поїхати? — стенула плечима Ніка. — У нього справи. А у мене все нормально. До мене їде сестричка з ключем, яка виручить й не дасть згинути під дверима власної квартири.

— І то правда. 

Аля відчинила двері, але заходити не стала. 

— Зайдеш? — запропонувала Ніка. — Може щось випʼємо?

— Та ні, дякую. Може іншим разом. Мене внизу таксі чекає. Й… гадаю, на сьогодні тобі вистачить… пригод. До речі, дуже милі сусідки. Коли ти з ними встигла познайомитись?

— Не повіриш, сьогодні. Як то кажуть, не було щастя, так нещастя допомогло. Все через цю ідіотську ситуацію з дверима. 

— Ясно, — стримано відреагувала Аля. — Добре, тоді я поїхала, — додала вона, але йти не поспішала. Наче хотіла щось сказати, але не була до кінця впевнена, чи варто. 

— Дякую, що приїхала й виручила мене, — подякувала їй Ніка, стоячи на порозі квартири. — Вибач, що потурбувала, витягнула вночі з дому. Почекай секунду, не тікай, — раптом стрепенулась Ніка. — Я зараз поверну тобі гроші за таксі.

— Пусте. Не варто вдячності. Ти б теж примчала в подібній ситуації. Чесно кажучи, за гроші буду вдячна, бо не впевнена, що вистачить. Не знаю, скільки візьме за очікування. 

— Зайди на секунду. Я зараз швиденько.

Ніка взяла гаманець з сумки й витягнула всю готівку, яка в неї була.

— Ось, візьми, — простягнула вона досить кругленьку суму Аліні.

— Це занадто багато. Не потрібно…

— Бери, бери! — перебила Ніка сестру. — Сама ж сказала, що не знаєш, у скільки обійдеться поїздка.

— Але …

— Мала, закінчуй! Нічого не хочу чути! Я й так ніяково себе почуваю, через те, що ти мусила так пізно сюди їхати. Тож… ще раз дякую. Біжи, а то дійсно нарахує як за рейс до Нью-Йорка.

— Так, піду. Бувай.

— Бувай, сестричко. Гарно тобі добратися! Як приїдеш, обов’язково відпишися. Інакше я хвилюватимусь.

Алька вже взялась за дверну ручку, коли раптово повернулась і сказала:

— Знаєш, я давно тобі хотіла сказати… 

Дівчина на мить замʼялась, але швидко взяла себе в руки:

— Вибач. Останнім часом я була не дуже… дружня. Та чого там вже — поводилась геть тупо. Сподіваюся, ти розумієш чому й не ображаєшся. Мені дійсно шкода. 

— Не бери до голови. Все нормально. 

— Правда?

— Правда. 

Направду, правда була в тому, що на серці у Ніки цієї миті було, мʼяко кажучи, щемно. Якби не цю дурнувата ситуація з дверима, швидше за все, вони б з Лесем… Й від думки про це (саме зараз, тут, поруч з сестрою) чомусь звело щелепи, як від чогось геть прокислого та терпкого. 

Сумніви знову сколихнули свідомість та напружили душу. 

Сестра поїхала додому. Поїхала до нього. Цієї осінньої холодної ночі вона спатиме у нього під боком, зігріта його теплом та оповита його запахом. Можливо вони навіть займуться коханням. Чому ні?

Ніка струсила головою, намагаючись відігнати геть непотрібні думки.