Глава 3.

Олекса стояв на балконі та задумливо дивився, як мерехтить яскравий вогник на кінці сигарети. (Колись Ніка забула у нього напівпорожню пачку сигарет й ось тепер вона згодилась.) В іншій руці він тримав келих віскі. 

Вдихаючи гіркий дим та пропиваючи його великими ковтками міцного нерозбавленого алкоголю, він сподівався якось привести думки до ладу або хоча б просто зупинити на мить їхній хаотичний потік, щоб зосередитися на головному. У ті моменти, коли він особливо глибоко замислювався, вогник повільно тлів, залишаючи по собі тонкий серпанок диму, який нагадував потік думок, які тягнуться в нікуди й губляться там.

“Кажуть, паління допомагає сконцентруватись. Ні фіга!” — роздратовано подумав хлопець.

Попри те, що осінь цього року видалась напрочуд теплою, навіть по літньому спекотною, ночі вже були холодними. Ось і зараз Олекса мимоволі пересмикнув широкими плечима від раптового подиху вітру, який наче холодними пальцями  пройшовся спиною. Проте він не поспішав повертатися в тепле затишне ліжко.

Там, у ліжку задоволена та розімліла Аля міцно спала, притиснувшись щокою до його подушки. Яскраво-червоні заціловані губи ледь привідкриті, на щоках ніжний румʼянець, волосся м'якими хвилями розсипане по ліжку, ніби радісні спогади про нещодавні миті задоволення все ще кружляють навколо неї. 

Вона заснула майже відразу, варто було їй лише зручно вмостилася на грудях у Леся. А ось він ніяк не міг заснути. Як не намагався, не зміг відігнати навʼязливі думки, що, мов рій бджіл, жалили свідомість. Тож врешті він вкрай акуратно, щоб не розбудити дівчину, підвівся, взяв з шухляди сигарети Ніки, налив собі віскі й пішов на балкон.

Те, що сталося між ним та Нікою сьогодні, як він і сказав Ніці, коли вона прогнозовано запанікувала відразу після, для нього було закономірно. Він не збрехав у жодному слові, що сказав їй. Він дійсно так відчував.

“Ніко, нічого аж такого не сталося. Все так, як має бути. Я не можу без тебе. Я думаю про тебе кожну хвилину. Я хочу тебе постійно. Судячи з усього, з тобою теж щось подібне коїться. Тож… Все закономірно. Від себе не втекти.” 

Він чесно намагався… Намагався викинути її з голови, намагався жити нормальним життям з дівчиною, яка так беззастережно та віддано любить його; яка сприймає його, як найкращого у світі чоловіка; яка жодного разу не принизила його чоловічу гідність; з якою, на відміну від Ніки, все кришталево ясно й немає ніяких дурнуватих заморочок.

Але… Завжди є якесь кляте “але”! 

Олекса одним ковтком жадібно допив віскі, пішов налив собі ще й знову вийшов на балкон. 

Проходячи повз ліжко, в якому так солодко спала його дівчина, він зупинився на мить. Стояв і просто дивився на неї. Просто дивився. Без чітких думок, без емоцій, наче в прострації. 

Алька, задоволена та розслаблена, солодко спала, пригорнувшись до його подушки та ледь вкрита ковдрою. Дівочі груди здіймалися та опускалися спокійно та рівномірно в такт неспішного дихання. Волосся розсипане по подушці. Кольору темного золота, ледь сплутані його стараннями, хвилясті пасма м’яко обрамляли обличчя. Легкий рум'янець на щоках, яскраві від його власних жадібних поцілунків губи. Біля неї все наче наповнене затишком та спокоєм й видається таким простим та ідеальним.

Олекса підійшов до ліжка, турботливо вкрив оголені дівочі плечі ковдрою, потім різко повернувся й швидко вийшов у прохолоду ночі. 

Алкоголь гарячим обпікав зсередини та туманив мозок, ніч натомість холодила шкіру. А на душі абсолютно точно було паскудно. 

Хаотичні думки впереміш зі спогадами крутились у його затуманеній алкоголем свідомості, як пʼяний на каруселі. Хлопець виловлював їх одну по одній — стихійно, метушливо та дещо панічно. 

Він довго не хотів це визнавати, але схоже їхні стосунки з Алею мали для нього майже сакральний зміст… поки була Ніка. Все змінилося, ніби померкло та зблякло, коли Ніка без жодних вагань відмовилась від нього й просто викинула зі свого життя. Віддала “в користування” молодшій сестрі, якщо та вже цього так хоче.

“— Алло, Ніко. Хотів тобі сказати… Хотів, щоб ти знала, Аля хоче переїхати до мене. Я зараз їду за нею. 

— Я знаю.

— Вона вже сказала тобі? ОК, тим краще. Сподіваюся, ти не проти. 

— Не проти. Коли ти будеш?

— Хвилин через десять-пʼятнадцять.

— Я передам їй.”

Це при тому, що Ніка прямо сказала, що не хоче, щоб її маленька сестричка мала з ним серйозні стосунки.

“— А тобі не приходило в голову, що я не хочу, щоб моя сестра була з таким як ти? 

— Яким таким?

— Чиєюсь секс-іграшкою.”

“Алька… — пʼяно посміхнувся про себе Олекса. — Бляха, як вона це робить, хрєн її знає! Наче таке мале, наївне, але вона легко змусила Ніку відступити.  Хоча… Там хватка, що у бульдога, якщо вона чогось справді хоче.”

Наступна думка миттєво згасила посмішку. Скільки разів він реально почувався іграшкою, виключно іграшкою для забави. Декілька разів йому здавалося, що він для неї щось більше, але Ніка завжди, от прямо кожного разу, вказувала йому на його місце. А він же…

Навіть зараз, сам з собою, навіть пʼяний він не міг сказати це. Це так по дурному, але він боявся зізнатися навіть сам собі, що можливо… можливо любить її. Все на те схоже. І це повне паскудство! Бо це, бляха, нічого крім болю не несе.