Глава 2.

Високий, атлетичної статури молодий чоловік у ніжно-блакитній сорочці, що неймовірно пасувала йому, зайшов до зали ресторану й направився до столика, за яким сиділи зовсім молоденька, схожа на янголятко, дівчина з ніжними рисами обличчя, великими виразними очима та ніжними губами, що ніби завжди готові до усмішки та привабливий харизматичний чоловік міцної статури на вигляд років тридцяти, з відкритим приємним обличчям та пронизливим поглядом виразним карих очей. 

Поява молодого красеня не пройшла непоміченою. Тільки-но він зʼявився в залі, як відразу привернув до себе увагу людей, особливо жінок. Що й не дивно. Хлопчина справді вражав! 

Широкі міцні плечі; рельєфні витончені мʼязи, які не могла приховати сорочка; вузька талія; джинси сиділи як влиті на його струнких сильних ногах, апетитно підкреслюючи акуратні міцні сідниці. 

Але найбільше вражали його очі. Нереального смарагдового кольору та надзвичайно яскраві, вони були наскільки прекрасні, що мимоволі виникала підозра, чи, бува, не лінзи це. 

Він рухався між столиками з грацією пантери. Мʼякість та легкість рухів не могли приховати силу, що була в ньому. 

Одним словом, гріх було не помилуватися таким прекрасним видивом, бо не кожен день в реальному житті побачих чоловіка, який наче зійшов з відфотошоплених сторінок глянцевого журналу. 

— Лесю, ну нарешті! — стрепенулася йому назустріч дівчина. — Де ти так довго був?

— Аль, ти чого? — посміхнувся він у відповідь. — Невже встигла скучити?

— Уяви собі, встигла. Так де ти був?

Лесь раптом нахилився та накрив її губи своїми. Він абсолютно точно не хотів відповідати на це питання й не знайшов нічого кращого, ніж відволікти та заспокоїти її поцілунком. 

Якусь мить хлопець ніжно пестив губи дівчини, наче хотів перебити післясмак поцілунків іншої, повернутися в реальність зі світу химерних непереборних бажань. 

Він добре розумів, що те, що він тільки-но зробив на задньому дворі ресторану неправильно. Чесно кажучи, коли він вийшов за Нікою на вулицю, він не планував… нічого такого. Він просто хотів знати, чи справді вона зараз з Костею. Він не знав, навіщо йому це знати, але ноги самі понесли за нею. А коли вони опинилися так близько… у напівтемряві величезного дерева… й навколо ні душі… Він просто занадто скучив, занадто довго був без неї.  

Долоні досі відчувають її тендітне тіло, що бʼється в його руках; у вухах стоять її солодкі тихі стогони; нижня губа, за яку вона його вкусила, ниє бентежним, збудливим болем. 

Він добре чув її благальний шепіт: “Не треба. Прошу тебе, не треба”, але тієї миті зупинити його можна було лише вбивши. 

Аля з невимовним задоволенням відповіла на Лесів поцілунок. Солодка приємність заливала її свідомість і всі неясні тривоги, які турбували її ще секунду тому, розтанули як вранішній туман на сонці. Він тут, з нею. Любить її та належить тільки їй. 

— Я теж скучив, — сказав Олекса, коли їхні губи розімкнулися.

Аля поглянула на нього абсолютно щасливими очима і широко посміхнулася. 

Коли молоді люди нарешті націлувалися й Олекса сів на своє місце, Костя запитав:

— Ти там ніде часом Ніку не бачив? 

— Бачив. На вулиці, — коротко відповів Олекса. — Вона з кимось на телефоні. 

— А, ну це може бути надовго, — відреагувала Аля. 

— Так, я теж звернув на це увагу, — похитав головою Костя. — У неї робочий день 24 на 7. Уже скільки разів їй казав, що так не годиться.  Роботу слід лишати на роботі, а не тягнути додому.

— Така специфіка, — коротко зауважив Олекса.

Це коротке зауваження змусило всіх на мить замовкнути. Воно нагадало, що Лесь з Нікою ще зовсім недавно працювали разом. І не тільки працювали. Незручне мовчання перервав Костя. Вже за декілька секунд він звернувся до Алі:

— ОК. Так про що я тобі розповідав? — і він повернувся до перерваної появою Олекси розмови. 

Незабаром повернулася Ніка. Вона відразу послалася на втому і вони з Костею зазбиралися додому.

В метушні прощання Ніка раптом, наче мимохіть,  запитала Олексу:

— До речі, що у тебе з роботою? 

— Все нормально, — коротко відповів він.

Ніка пильно поглянула йому в обличчя й тільки хотіла щось додати, як Аліна швидко сказала:

— Він повернувся до своєї попередньої роботи. 

— Не зрозуміла, — мимоволі вихопилось у Ніки. Вона здивовано зиркнула на Олексу.

Просто враховуючи, як він заробляв на життя перш ніж почати працювати у компанії Вероніки, це прозвучало дуже дивно. (Свого часу він був дуже навіть затребуваним ескортником. Власне, так Ніка з ним і познайомилась. Щоправда, про цю його діяльність серед усіх присутніх знала тільки вона.)

— Ну, так, — стенула плечима Аля. — Він повернувся у свою айтішну фірму, де працював до того, як потрапив до тебе. Звісно, тієї клієнтської бази, що була вже немає. Порозбирали інші спеціалісти й все треба напрацьовувати по новій. Але ти не хвилюйся, на життя нам вистачає. Лесь ще інколи таксує вечорами. Та і я шукаю якийсь підробіток. Тож ми не пропадемо.