Осінь

Надіслані

Спасибі, я теж. Наче все гаразд, а в тебе?

Видалені

Як справи? Гріх нарікати. На роботі все чудово. Я здоровий. Багато подорожував. Стільки вражень — за раз і не розповісти. Тільки знаєш, мені весь час не вистачає... Тебе. І я не можу нічого із цим зробити. Де б я не був, мої думки завжди повертаються до тебе. Чому я все ще мимоволі поглядом шукаю тебе між людьми? Не знаю. Але не можу інакше. І від цього мені недобре. Бо я не хочу тебе бачити. Про що ми будемо говорити, коли зустрінемось? Як? Для чого? Як сьогодні? Я не можу знайти сценарій, який би не був фальшивим і від якого все не стало б іще складніше. Та водночас мені нестерпно сумно без тебе. Ти моя самота. Вдома, в натовпі, серед друзів і знайомих, на вулицях, проспектах, в парках і машинах. Та найважче буває вечорами, коли справи залишаються позаду, а попереду лише порожня квартира. Неможлива гіркота знову та знову накриває мене своїми хвилями, і я ніби повільно помираю, а вранці змушений знову жити. Та, зрештою, якщо ніхто не помічає того, що в мені відбувається, значить, це не так і важливо?

Ти кажеш, потрібно на щось відволікатися, заводити нові знайомства. Це неправда, я пробував. Тижні зо два тому я познайомився із симпатичним дівчам. Вона цікава, хороша, теж малює — що за дивні збіги? Але це тривало недовго. Я зрозумів, що шукаю в ній тебе, а не її. Твій голос, твій сміх, твій погляд. А так не можна.

Та ти добре виглядаєш. Радісна, весела. Знову щаслива. І це найважливіше.

Щасти тобі!