1

Інна зайшла в клас, попрямувала до своєї парти та кинула на неї рюкзак. До початку уроку було ще п'ятнадцять хвилин. Дивно, але ні вчительки, ні однокласників ще не було.

— Я приходила майже остання, — подумала дівчинка, — після мене у клас заходили лише Лєра та Ілона. І це зрозуміло, бо вони завзяті модниці. Поки не зачешуть собі волосся, ніби в них лялькові голови, не прийдуть. Можуть навіть запізнитися.

Інна згадала, як якось на першому уроці вчителька з геометрії Ангеліна Давидівна, позаочі Голіаф розпочала нову тему. А через двадцять хвилин у двері, навіть не постукавши, зі сміхом, зайшли дві Інниних однокласниці.

— Чому ви запізнились? — запитала Голіаф.

Тоді Ілона, пхикнувши, відповіла: «А ви подивіться на нас! Які ми гарні!» і покрутилася навколо себе.

А Лєра додала: «І на себе подивіться!». Дівчата захихотіли, а Санька, заради якого вони старалися скривив губи. Жодна з них йому не подобалась. Йому подобались велік, «дота» та ганяти у футбол. А ще він читав Карлоса Кастанеду і позаочі мав псевдо Шаман.

— Сідайте на свої місця, — відповіла Голіаф і її великі плечі помітно опустилися. Вчителька поправила окуляри, повернулась до дошки і почала пояснювати тему з самого початку. Вона працювала завзято та наполегливо і не хотіла щоб навіть такі «гарні» дівчата щось не зрозуміли у її предметі.

Парти в класі були окремі, учні сиділи по-одному. Інна сіла за свою та почала дивитися у вікно. Було похмуро. Іноді крізь сірі хмари пробивався ледь помітний промінь жовтневого сонця, але швидко ховався.

— Давай, виходь вже! — наказала Інна вранішньому сонцю і незчулася як задрімала. Прокинулась, коли у клас увійшли всі її однокласники разом з класним керівником. Класний був, на погляд Інни, нормальний дядько хоч трохи і підстаркуватий. Він викладав історію. Сам же шуткував над своїм предметом, розповідаючи про те, що тільки при його викладацькому стажі підручник переписували декілька разів.

— І, — зауважував Сергій Сергійович, підіймаючи у небо вказівний палець, — деякі дослідники не можуть порозумітися й понині. Ніхто не знає, як було насправді. Але, є один факт…

І він розповідав про знахідку, змушуючи підлітків прокладати шляхи з минулого в сьогодення.

— Друзі, — звернувся він до свого класу, — прошу сідайте на місця, маємо обговорити кілька питань.

— Що тут обговорювати, — буркнув Санька, — всі там будемо. Інна подивилась на нього здивовано та помітила червоний ніс.

— Ти ніби плакав, — сказала вона але хлопець відвернувся до вікна і вирішив не звертати на неї увагу.

— Я б в жодному разі не хотіла щоб таке трапилося зі мною, — сказала маленька акуратна китаяночка, яка приїхали навчатися у їх школу за обміном. Згодом її батьки вирішили залишитись в Україні чому Сяоні надзвичайно тішилася. Інна пригадала, як у першому класі вона показувала на голуба, що проходжався шкільним двором та казала: «Ням, ням».

— Сідайте, прошу, — класний виглядав так, ніби ніч не спав, і Інна пригадала, що у нього народилась друга дитина, дівчинка.

— В його віці треба не дітей народжувати, — сказала тоді на перерві Ілона, коли в класі дізналися що на світ появилася Меланія, — а на курорті відпочивати та воду пити від камінців у нирках.

— Ну, ти, Ілона і жаба! — відповів на те Колька, «забіяка всієї школа», як називала його Директорка.

— На себе подивись, потвора! — відповіла Ілона, а сама дуже здивувалась, чого це Колька так зреагував.

— Не звертай уваги, сказала Лєра, — він з багатодітної.

Й обидві пішли коридорами дути губи та посміхатися одинадцятикласникам. Ті, хоч і були старші всього на рік, здавались їм кращими кавалерами, ніж однолітки.