Глава 6. Високосвітські розмови та марні надії

ГЛАВА 6

Усе було, як у тумані. Але це точно не порівняти зі шкільними дискотеками. Тут не було сором’язливих хлопців, дивної музики чи біганини по колу. Тут красені, класична музика й високосвітські розмови.

Бальний зал був вражаючим у своїй величі та витонченості. Його стіни були пофарбовані у м’який білий колір із червоними акцентами, що створювали драматичний і святковий настрій. Декор був ретельно продуманий: розкішні золоті візерунки тяглися по периметру залу, обрамляючи величезні аркові вікна, які виходили на сад. Золоті карнизи підкреслювали величність високих стель, оздоблених фресками із сценами королівських святкувань.

По центру залу висіли три величезні кришталеві люстри, які переливалися золотавим світлом, наповнюючи простір теплом і блиском.

Усі леді вбрані в пишні сукні, а їхні кавалери одягнуті за останньою модою Мантикора (це імперія, куди ми потрапили). Серед усіх присутніх одразу можна було визначити, хто є хто. В одному кутку бального залу стояли ельфи в темних фраках. У натовпі фліртували дроу, а в тіні ховалися вампіри.

Ми намагалися триматися разом, але якось так вийшло, що Льона з батьком відійшли, Лізу запросив на танець якийсь юнак, а Влада залишилася біля мене, стоячи біля стіни й спостерігаючи за залом.

— Діанко, — пошепки звернулася вона, — а що ми тут будемо робити?

— Запам’ятовувати, — так само тихо відповіла я. — Запам’ятовуй усе в найдрібніших деталях, а коли повернемося додому, я все запишу.

— Дуже весело… — вона скривилася й замислилася про щось своє.

Ймовірно, згадувала свій День народження ще в нашому світі. Я пам’ятаю, як із самого ранку допомагала їй надувати кульки й нарізати салати. Увечері, коли прийшли наші однокласниці, ми грали в «Правду чи дію» й улаштували фотосесію з картонним Антоном (це була наша локальна жартівлива фігура, яку я майструвала до півночі, а вийшла вона заввишки майже два метри!).

Шкода, що мені тоді довелося раніше піти. Просто не хотілося псувати їм свято.

Ой, мене знову понесло не туди. Бал. Мене відволік шум біля столу з закусками. Озирнувшись, я побачила двох дам і лицаря, які явно сперечалися.

— Ставлю на ту, що в жовтому платті, — хихикнула Влада.

— Я на ту, що в чорному, — підтримала я.

— Сто відсотків виграє та, що в чорному, — приєдналася до нашого обговорення Льона, яка з’явилася з нізвідки.

— Але ж та в жовтому виглядає впевненіше… — підкралася Ліза.

Ми мовчки спостерігали за «світським» скандалом і не могли відірвати очей.

Коли ми підійшли ближче, почули обривок розмови:

— Леді Сальватор, — дама в жовтому схопила за руку лицаря, — Ви не знали, що за правилами етикету не ввічливо забирати чужого партнера й вести з ним бесіду?!

— І Вам доброго вечора, леді Сарліно, — благородна дама в чорному навіть не вклонилася їй. — Якщо Ви вже згадали про правила етикету, то для початку мали б привітати леді, яка вища за вас за статусом, — вона злегка хмикнула й продовжила спокійним тоном: — А вже потім почати розмову. До того ж, у списку запрошених Ви й сер Гарен не зазначені як партнери на цьому балу. Тому я мала повне право вести з ним бесіду.

— Навіть якщо й так, — підвищила тон дама в жовтому, яка все більше мені не подобалася, — Ви не можете так просто стояти тут і обговорювати якісь особисті справи!

— Леді Сарліно, на відміну від вас, я веду бесіди не тільки на особисті теми, але й у справах імперської важливості, — її голос був сповнений спокійної впевненості.

— Якщо це так, тоді мені й моєму партнеру, — вона ще сильніше стиснула руку лицаря в білому мундирі, — треба обговорити деякі справи!

Леді Сарліно різко розвернулася на підборах і зібралася піти, як раптом леді Сальватор її окликнула:

— Леді Сарліно, ви, здається, зовсім забули весь звід правил етикету. Перед тим, як йти, Ви повинні попрощатися з леді, яка вища за Вас за статусом.

Лицар зрозумів усе першим і низько вклонився. Його обличчя майже злилося з білим мундиром. А от леді Сарліно явно була в люті, але все ж присіла в поклоні й різко крутанувшись пішла на вихід.

— Це було весело, — прошепотіла Льона, прикриваючи обличчя віялом.

— Дійсно, — хмикнула я, прослідкувавши за поглядом леді в чорному, спрямованим на делегацію ельфів, які беззвучно їй аплодували.

Я посміхнулася й відвернулася. Навіщо тішити себе марними надіями? Все одно ельфи мені не світять.

Що ж, можна підбити підсумки балу.

Ліза якимось неймовірним чином закохалася у вампіра, і, схоже, він у неї теж. Напевно, він їй сподобався через схожість із вокалістом однієї італійської групи. Влада, своєю чергою, майже не відходила від Льони, перешіптуючись із нею після сцени між двома леді. А я без сорому розглядала всіх гостей і вже передчувала, як усе це опишу.

Та іноді я не могла втриматися й дивилася на ельфів. Жодне з моїх скромних уявлень не зрівнялося з реальністю! Одна лише грація варта уваги!

Очевидно, мій погляд був настільки пильним, що хтось із них зглянувся наді мною й запросив мене на танець. А я взяла й погодилася! Щоправда, вже пізно було передумати, бо я зовсім не  була впевнена що зможу адекватно танцювати!

— Можу дізнатися Ваше ім’я, міледі? — запитав ельф. Його кучеряве волосся кольору загартованої сталі спадало на плечі, а від топазових очей неможливо було відвести погляд.

— Діа… — я раптом затнулася. — Емі Айріс, а Вас, мілорде?

Швидко згадавши прізвище подруги, я навіть не помітила, як його рука лягла мені на талію. Він упевнено вів мене в танці.

— Називайте мене просто Еліасом, — він посміхнувся й повів далі.

І ось він став моїм першим коханням...

У наступні дні ми на бал не приходили, вирішивши відпочити та не сильно привертати увагу до підставних "кузин". Але на останній день я його знову побачила. Тихо вислизнувши від дівчат, я призначила йому зустріч у саду, однак він так і не прийшов...