Розділ 10

Остаточно протверезівши й оклигавши після невдалої тусовки в день фіаско на конкурсі, молюся тільки про те, щоби більше ніколи мої шляхи не перетнулися з тією нічною дівицею. Випадкова зустріч, випадковий одноразовий секс. Пережити й забути, викинути з голови.

Але той ганебний ранок усе лізе й лізе в голову й ніяк не хоче забуватися. Можливо, проблема в тому, що зі мною таке трапилося вперше. Досі абсолютно завжди чітко знав, з ким спав, і повністю контролював цей процес. А тут – засідка. Нічого не пам’ятаю. Було чи не було? Гірше того – чи оберігався я? Вичікую визначений термін, щоб здати аналізи – чи не нагородила вона мене чимось…

Ще ця кров на простирадлах і перелякане заперечення дівчини у відповідь на припущення, що в неї – місячні.

Це – жесть. Фініш. Як я міг потрапити в таку пастку?

Не хочу будувати жодних логічних ланцюжків, але все почалося… зі зради Олени! І щоразу, коли про це міркую, мозок і серце розриваються на дрібні частинки. Весь цей треш у моєму житті через те, що вона навіщось вирішила підіграти зведеному братові!

І мені дуже хотілося б її покарати. Сашко сто разів має рацію! Зупиняє тільки юридичний бік питання. Я – не злодій і бути ним не збираюся.

Настрій нижче плінтуса. Не тішить ні успішне закінчення метушні з пояснювальною запискою та іншою бюрократією, ні від’їзд тата до Китаю, який обіцяє цілих два тижні тиші вдома.

У п’ятницю ввечері тягнуся з друзями до клубу. Андрюха розповідає про співбесіду, на яку ходив напередодні.

– Вважав, ніхто не здатен мене розплющити. А цей піжон впорався зі мною за дві секунди й ткнув носом, як кошеня, у те, чого я не знав. Потім перевірив, потестив – він дійсно мав рацію, а я тупо лажанув. І тепер ще сильніше хочу до них у компанію, але чи візьмуть мене після такого фейлу – велике питання.

– Нагадай, вони тебе на посаду джуна беруть чи одразу на сеньйора? Андрюхо, стопудово, вони й не сподіваються у твоїй особі роздобути якогось Білла Гейтса. Якщо шукають джуна й беруть учорашнього студента, то готові навчати, або їм потрібен хлопчик напохваті, – заспокоюю друга. – У будь-якому разі суперзнання їм точно від тебе зараз не потрібні.

Якою б безвихідною не здавалася моя ситуація, навряд чи мені загрожує померти від голоду. А для Андрія робота й заробіток – це реально питання життя і смерті.

– Не знаю… Зарплату пропонують більш ніж класну… Заманливо, – схвильовано говорить друг.

Він – дуже гідний кандидат. Сподіваюся, «піжон», який із ним розмовляв, це встиг зрозуміти.

Андрія Олена теж підставила. Як можна бути такою підлою?

Щоб відволіктися від руйнівних думок, дивлюся на танцмайданчик, де звиваються дівчата. На одній із них око зупиняється. Гарна. Фігура, пластика – майже ідеально. Коли повертається обличчям, одразу впізнаю. Ім’я згадав ще раніше – Каміла Манаєва. Її батько – бізнесмен, але більше нічого про нього не знаю.

З тієї нашої спонтанної ночі минуло достатньо часу – вона багато разів могла б про себе нагадати, якби захотіла. Відсутність будь-яких кроків із її боку пояснюю тим, що вона сприйняла все правильно. З п'яних очей потрахалися і розбіглися без претензій один до одного. Ми обидва – сучасні люди, і навряд чи варто робити трагедію через випадковий секс.

Каміла далеко від мене, і не можу точно сказати, чи помітила вона мене. Жодних знаків не подає. Але я навіщось встаю і виходжу до неї.

Мені подобаються пластичні дівчата, які вміють гарно танцювати. Не знаю, чи можна цього навчитися. Гадаю, якісь здібності мають бути від народження.

Прилаштовуюся зі спини, кладу руки їй на талію. Каміла дозволяє і, як мені здається, заохочує, ми рухаємося в унісон. Десь за грудиною коле нагадування, що так само ми часто танцювали з Оленою, але ігнорую його.

Запрошую дівчину до нас за столик, вони з подругою охоче приєднуються. Каміла мені подобається. Весела, легка, язик підвішений. Бісить, що не пам’ятаю, як її трахав. Мені сподобалося? Я не проти закрити гештальт.

Вона п’є, можливо, трохи більше, ніж повинна в моєму уявленні нормальна дівчина. Це злегка відштовхує, але не критично. У мене два тижні не було сексу – природні потреби вимагають заплющити очі на дрібні недоліки.

Торгуюся із собою. Може, просто провести її додому і призначити побачення, а там придивитися краще? З іншого боку, я вже бачив її голою. І навіть, імовірно, з нею переспав. До чого ці непотрібні реверанси?

За рік з Оленою я відвик від таких маневрів навколо дівчат, загубив вправність.

Так і не ухваливши остаточного рішення, везу її на таксі додому. Час за опівніч.

– Піднімешся? – пропонує так просто, ніби йдеться про жуйку чи щось незначне.

Легко, без заморочок. Сама йде в руки. Ламатися – просто смішно. Ще один перепихон, який ні до чого не зобов’язує. Я – молодий, здоровий і вільний чоловік. Гріх відмовлятися від можливості розслабитися, зняти напругу й отримати кілька крапель позитиву.

Часом потрапляєш із дівчиною в ліжко і розумієш: не те. З Камілою відбувається якраз навпаки. З нею виявляється яскраво й гармонійно. Хочеться повторити, тому на одному заході не зупиняюся, ніби намагаюся надолужити згаяне за два тижні. Здавалося б, усе чудово. Життя має заграти новими барвами.