Розділ 8

Георгій

За кілька місяців до попередніх подій

– Точно тобі говорю, інфасотка! – гаряче доводить друг. – Оленка з ним мутить!

– Нісенітниця, Сашко. Він – її брат. Це абсурд, повний треш! 

– Зведений брат, не кровний! Погугли – зведені часто шпекаються. Уяви, твій татусь привів би в дім дамочку з донькою. І дочка така по дому розгулювала б у піжамці, яка майже нічого не прикриває. Скажи, що в тебе на неї не встав би?!

Морщуся, намагаючись візуалізувати картинку. Уже сама думка, що мій батько може привести в дім коханку, викликає огиду. Допускаю, що тато від мами гуляє, але, напевно, ніколи нікого із цих баб у дім не притягне.

– Що ти кривишся? Якщо симпатична і фігуриста, як Оленка, і напівгола перед носом крутитися буде… – наполягає Сашко.

– Слухай, ну я ж не тварина. Крім інстинктів, ще й мозок має бути, й етичні норми.

– Минулі вихідні ми з родаками були на відкритті «Лісового раю». І Буткевичі були в повному складі. Так от, я на власні очі бачив, як вони з Мирославом затискалися і лизалися. Звісно, не демонстративно, відходили трохи вбік, щоб не потрапити в об’єктиви. Усе-таки його батькові не потрібен зайвий шум і незручні запитання. Але стопудово, так лижуться тільки коханці.

– Маячня. Не сходиться, Сашко. Якщо вона – з ним, то чому й зі мною теж? Уже давно послала б і помахала мені ручкою. Який сенс Олені крутити з двома паралельно, ще й практично в одній пісочниці? Адже рано чи пізно правда вилізе назовні – і тоді скандалу не уникнути. Та й Буткевич навряд чи буде спокійно реагувати на наші стосунки.

– Жоро, звідки я знаю, навіщо й чому? Може, вона женеться за двома зайцями, сподіваючись перехитрити приказку. А Мир… Потрахує на дозвіллі її тіло без претензій на душу – просто як варіант. Ти йому не заважаєш.

Не хочу вірити, але викинути з голови цю розмову не виходить. Сашку не могло привидітися, що Оленка з Миром цілувалися. Друг не схильний до фантазій і цілком адекватний, хоч і трохи цинічний.

Зерно сумніву міцно чіпляється за звивини, і я не можу перестати про це думати. Придивляюся, звертаю увагу на їхні взаємні погляди й інтонації, ставлю провокаційні запитання.

Олена відмахується, сміється, злиться. Поводиться природно, і я не знаходжу жодної зачіпки для підтвердження Сашкових слів. Це неслабо розхитує. Але я вірю їй і намагаюся відганяти важкі думки. Тому що кохаю і не хочу ні з ким ділити.

Неприємний черв’ячок нікуди не дівається – він живе в душі й періодично про себе нагадує, зводячи з розуму і змушуючи влаштовувати скандали на порожньому місці. А потім розростається до розмірів анаконди й ковтає мене…

У день конкурсу, який має визначити моє подальше життя, Андрій телефонує о п’ятій ранку і стривоженим голосом повідомляє, що хмару зламали й зіпсували наш проєкт. Напевно, розрахунок був на те, що ми помітимо надто пізно, і вже не буде часу щось виправляти. Але до старту презентацій – ще п’ять годин, і ми сподіваємося встигнути.

Спочатку Олену не буджу – мобілізуємося з хлопцями втрьох і намагаємося ліквідувати наслідки злому. Усвідомлюємо масштаби катастрофи не одразу, а коли виявляємо, що в нас немає ні старих версій коду, ні копій – усе видалено або зіпсовано, причому професійно. Орудував хороший програміст, який знає свою справу.

О восьмій ми вже в університеті в кабінеті для підготовки. Стан близький до паніки, і тільки Сашко своїми незворушністю і спокоєм гасить нашу з Андрюхою істерику. Якщо я не підпишу контракт зі швейцарцями, то мені хана. Батько, без варіантів, після закінчення університету замкне мене в Китаї, а я їхати на заслання не готовий, це не входить у мої плани.

– Як це сталося? Як змогли зламати? У нас захист був, як у Пентагоні! – психую, коли від невдачі опускаються руки.

– Гадаю, ніхто нічого не ламав. Увійшли з твого акаунта, – пояснює Андрій. – Ввели логін, пароль, видалили, поколупалися, замінили файли. Усе чисто й ідеально.

– З мого акаунта? – одразу заводжуся не на жарт, зриваюся на крик. – Чи не думаєш ти, що я комусь злив свій пароль?

Бісить навіть те, що могло виникнути таке зашкварне припущення. Та перемога в конкурсі для мене була набагато важливішою за всіх інших разом узятих!

– Олена його знала? – задумливо запитує Сашко.

– Ні, звісно! – поспішаю з відповіддю, а потім згадую, що якось заходив у хмару з її ноутбука. Пароль вона теоретично могла зберегти. – Чи так… Але яка різниця? Не стане ж вона псувати проєкт!

– Вона – не стане, а її братик у цьому навіть дуже зацікавлений. Золоте правило: шукай, кому вигідно!

Ясне діло, що від нашої поразки команда Буткевича зніме вершки. Але Олена? У це неможливо повірити!

– Жоро, якщо ти впевнений, що ніхто інший не міг дізнатися пароль від твого акаунта, то залишається тільки цей варіант, – напирає Андрій. Він теж сильно на нервах. – Або ти, або Олена.

– А я тобі давно говорив, що вона мутить із Миром, – підключається Сашко. – І щоб не підставлятися, навмисно використала твій акк. Буткевич спить і бачить позбутися опіки татуся, і це для нього – гарний шанс.

Друзі висувають різні незаперечні аргументи. Виглядає все логічно, хоча спочатку здається неймовірним.