Розділ 3

Звернувши одразу ж ліворуч, Аліска проскочила ще одні службові двері, пробіглась сходами вниз і, зрештою, вискочила до паркінгу. Справа була за дрібницею: знайти, де стоїть той клятий Ducati Testa! А тут було чимало паркомісць й практично всі зайняті: свято – народ вже вдома. Тільки такі ненормальні, як вона, вештаються чужими будинками. Та праведний гнів вимагав відплати!

Біжучи вздовж рядів машин, дівчина нарешті побачила свою ціль й, діставши з сумки пістолет, рвонула до неї. Проте, не встигла добігти, як з того ж боку, звідки вона вискочила, вилетів охоронець:

– Алісо Ігорівна! Опустіть, будь ласка, зброю! – ошелешив він її обізнаністю.

Клятий Драгоцький! Він за нею нишпорок приставив?! О! Дарма він це зробив! Тепер її бажання випустити весь магазин зросло в кілька разів! Знявши запобіжник, вона націлилась для початку у фару, але з іншого боку до паркінгу влетів Range Rover й загальмував просто за якийсь метр від неї. А вже з нього спокійно вийшов і сам Драгоцький:

– Якщо так хочеться постріляти – стріляй в мене, – наблизився він до неї на відстань витягнутої руки. – Мій італієць тобі точно нічого поганого не зробив. Тільки спочатку поясни – за що?

Алісу ніби струмом пронизало!

– За що?! – різко розвернувшись, вперлась вона дулом в його груди.

Охоронців різко побільшало й дехто з них вже смикнувся кинутись, але Драгоцький зупинив їх помахом руки:

– Залиште нас!

Вишкіл в них був армійський: за мить їх наче вітром винесло.

– Просто скажи, – її голос зрадницьки затремтів, – ти… заклався на мене?

Чоловік ошелешено витріщився на неї:

– Що я зробив?! – не втримавшись, він відбив її руку з пістолетом, підхопив під сідниці й, закинувши на плече, поніс до машини.

– Пусти! – вискнувши, почала гамселити його по спині вільною рукою Аліска. – Пусти, або вистрілю!

– Стріляй! – дуже саркастично пирхнув Драгоцький, підносячи її до дверцят й прочиняючи їх. – Тільки думай куди стрілятимеш: я ж можу впасти й тобі буде боляче.

– Ненавиджу! – прошипіла вона, виборсуючись, поки він намагався запхати її в салон.

– За те, що я спізнився на одну добу? Ідіотка божевільна! – пробурчав по ходу Драгоцький, з горем навпіл всадивши дівчину всередину. – Я летів з аеропорту, як ненормальний, щоб нарешті побачитись з тобою, а мені доповідають, що ти заявилась за моєю адресою, – спершись на верх машини, нависнув над нею він. – Чесно кажучи, не очікував, що ти реально захочеш розправитись з моїм мотоциклом тільки за це.

– За це – за що?! – сердито знов навела вона на нього пістолет.

– Визнаю! – примирливо здійняв він руки. – Я спізнився, але в мене були цілком вагомі обставини.

– Вагомі?! – Аліса від люті аж труснула пістолетом мало не в нього перед носом. – Чотири доби! Ти мовчав чотири доби! Що я мала думати?!

Присівши навпочіпки, Драгоцький обережно відвів пістолет від себе, обійняв дівчину за коліна й сперся на них підборіддям:

– І не придумала нічого кращого, ніж вирішити, що я страждаю подібною дурнею? Ай-яй! Як не соромно, пані Орельська! А як же презумпція невинуватості? Я маю, щонайменше, право на останнє слово.

– Сподіваюсь, що воно буде дійсно вагомим, – поставивши пістолет на запобіжник, Аліса сердито смикнула бардачок й закинула до нього зброю.

Розплившись нахабно-задоволеним посміхом, Драгоцький спіймав її руку, ніжно поцілував та, підвівшись, обійшов машину і сів на місце водія:

– Може, піднімемось до мене? – спробував запропонувати більш комфортні умови для розмови, але, наткнувшись на крижані очі дівчини, важко зітхнув й, потягнувшись повз неї, наче навмисне довго намагався закрити дверцята з її боку. – Перші два дні, – отримавши у відповідь таку ж крижану реакцію, як і погляд, він, зрештою, поклав руки на кермо, – я дійсно бігав, як скажений у справах. Точніше, літав: з Парижу в Лондон, з Лондона в Рим, щоб спіймати одну дуже важливу людину, але постійно спізнювався, поки все ж наздогнав її в Італії. Заразом провів кілька перемовин з приводу поставок деякого обладнання для моєї фірми й телефонувати тобі, щоб тільки сказати: «Привіт! Я страшенно зайнятий! Бувай!» – мені не хотілось. Та й почути у відповідь не більше двох слів – теж. А на третій день я втопив свій телефон у фонтані готелю. Його, звісно, дістали, але той, хто діставав, ненароком впустив його на кам’яну підлогу. Потім швидко підхопив і впустив вже на бортик, а, ловлячи, вдарив об бортик ще раз і знов утопив. Я такого збігу обставин ще не бачив і, якби це не відбувалось на моїх очах – не повірив би.

– Він був п’яний? – все ще відчуженим тоном поцікавилась Аліса.

– Ні. До біса втомленим, бо на свята вирішив заробити побільше грошей і працював вже цілу добу без сну фактично, – скривився Драгоцький.

– Експлуататори! – похмуро пирхнула дівчина й повернулась до нього з досить погрозливим виглядом. – Але ми не в кам’яному віці живемо, щоб не знайти можливості з кимось зв’язатись.

– Не в кам’яному, – тужливо протягнув чоловік, ніби жалкував за тим, що вік відсутності технологій давно минув і в нього явно забракло аргументів на свою користь. – Але заціни рівень мого везіння: коли я спробував дістати сім-карту, поки вона не зіпсувалась, клята скріпка вилетіла з рук й знайти її я не зміг. Мені запропонували іншу, але слот з сім-картою відмовився виїжджати зовні. А в мене чергова зустріч. Помчав туди. Телефон, як розумієш, залишити комусь не можу – надто багато цінної інформації в ньому. Поки їхав у таксі, спробував виколупати той клятий слот й він зрештою вистрибнув, буквально виплюнувши в мене сімкою, котра одразу ж десь залетіла, – Драгоцький проїхався по обличчю руками, ніби одні лиш спогади викликали в нього неприємні відчуття. – Я ледь на запчастини не перебрав таксі! Водій дивився на мене, як на божевільного, поки я розносив його салон. Його серце не витримало такої наруги й він сам поліз шукати сімку. І знайшов! Та, коли віддавав її мені, вона вислизнула з його пальців, а я в цей момент зробив крок до нього, й ця зараза… – чоловік аж прогарчав від злості, – …впала мені під черевик таким чином, що стала на бік і я її зламав. Зрештою, я ледь не спізнився на зустріч, – він знов кинув побіжним поглядом на дівчину, але та продовжувала дивитись на нього з виглядом «Ох, вже ці казки! Ох, і казкарі!» – Після зустрічі ми з партнером трохи розслабились і випили зайвого. Тому… – Драгоцький важко зітхнув, – з телефоном того дня в мене нічого не склалось. Дякувати, хоч не викинув візитку того типа й, ледь прокинувшись, кинувся купувати хоч якийсь мобільник, оскільки в мене була ще одна зустріч й укладання угоди, після якої довелось знов розслаблятись. Наступного дня я вже на всіх парах летів додому. Тобто сьогодні. А тут ти, – він докірливо хитнув головою, косячись на неї, – з розстрілом в сюрприз.