Розділ 2

Набираючи о шостій вечора тридцять першого грудня номер телефону подруги, Аліса розуміла, що та буде страшенно рада проханню, але їй конче було потрібно дізнатись інформацію саме зараз!

– Привіт, сонечко! – почулось в динаміку. – Зі святом тебе, моя рідна!

– І тебе, Ірунчик! Перецілуй за мене все своє сімейство! – як могла, радісно промовляла Аліса.

– Вже святкуєте? – хто-хто, а подружка завжди була в курсі її справ.

Тільки зараз посвячувати її не хотілось: по-перше, нічого псувати чудовій людині свято, а, по-друге, якщо розповісти їй правду, то інформацію вона не видасть.

– Тут така справа, Ірусь, – перемкнувши інтонації на максимально жалісливі, мало не заскиглила Аліска. – Я з ним посварилась. Ну, ти ж знаєш, як мене інколи заносить. І вигнала. А тепер розумію, яка я ідіотка й хочу помиритись. Але я не знаю його адреси – якось не встигла поцікавитись. У фірмі Драгоцького точно ніхто не скаже. Пробий, будь ласочка!

– Зателефонувати не пробувала? – їдуче поцікавилась подружка. – Не кам’яний же вік!

Аліса закотила очі: вік не кам’яний, але навіть цим вона не поцікавилась.

– Він не відповідає – образився, – вигадувала на ходу хоч щось більш-менш правдоподібне. – Ну, Ірунчик! Ти ж не залишиш двох людей без свята!

– Це – конфіденційна інформація! – ще намагалась відбитись від її натиску подруга, але вже було чутно, як вона потроху здається. – Мене з банку виженуть!

– Так ти конфіденційно й повідомиш! – через силу реготнула Аліса. – Ну, врятуй мене! Ніхто ж не дізнається.

– Сподіваюсь, ти вбивати його не збираєшся. За п’ять хвилин скину, – буркнувши, відбилась подружка.

Ні, ну, така ідея цілком відповідала бажанню Аліски, але коштувала б надто дорого. А за мотоцикл, в крайньому разі, розплатиться, якщо в того гада вистачить нахабства змусити її до цього. Хоча, в благородство вона більше не вірила. Та й по тому!

Поки очікувала есемеску з адресою від подружки, дівчина кинулась нишпорити студією в пошуках чогось схожого на молоток. Вона тут, звісно, все встигла обстежити, але цього чудового інструмента не бачила. Можливо, просто не помітила, шокована тим, що студію Драгоцький їй встиг повністю оформити – заходь і працюй! А заразом й живи – на другому поверсі.

Та скільки б не рилась у всіх шухлядах, які тільки тут були – молотка в них не спостерігалось. Зате вже була адреса. Трохи подумавши, Аліска запхала в сумку свій травмат, логічно припустивши, що варіант з розстрілом мотоцикла – теж непогано. Потім покидала туди ж всі гаєчні ключі, на випадок, якщо травмат пошкодить того італійського швидкісного монстра недостатньо: що не розстріляє – те розкрутить!

Наостанок, вона написала червоною фарбою просто на підлозі великими буквами: «Драгоцький – козел!» Ще й його з ріжками та борідкою нашвидку домалювала, як зуміла, оскільки портретистом вона ніколи не була, і кинула зверху документи на цю саму студію – подачки вона приймати не збиралась! Потім перекреслила чорною фарбою картину, на якій малювала те чарівне місце їхнього короткого відпочинку й, віджбурнувши пензлі, понеслась на парковку за своєю пташкою. Вона, звісно, не така швидка, як його італієць, але крізь затори пролітала на раз!

В принципі, Драгоцький жив досить близько, і її «Буревісником» (марка британського мотоцикла Triumph «Thunderbird») Аліса дісталась за десять хвилин. А от далі починались складнощі: в’їзд до жилого комплексу охоронявся й прошмигнути просто так не вдалося б. Відеоспостереження її не хвилювало: хай дивляться! Головне – встигнути зробити свою справу. Пощастить забратись потім до приїзду поліції – чудово! Ні… Все одно спробує втекти!

Поки дівчина, ховаючись за поворотом, роздумувала над планом проникнення на закриту територію, позаду почувся характерний звук драндулета когось зі служби доставки, й реакція Аліси спрацювала швидше, ніж вона сама встигла скласти якийсь план. Стрімко зірвавшись з місця, вона миттю перегородила шлях кур’єру і той, перелякано вирячившись на божевільну рокершу, різко загальмував, ледь не врізавшись в бетонну огорожу.

– Твою ж мать! – гарикнув він, розлючено стягуючи шолом. – Якого біса?!

– Справа життя й смерті! – підіймаючи забрало, підморгнула йому дівчина. – Рятуй!

– Ти – ненормальна?! – покрутив він пальцем біля скроні.

– Закохана! – реготнула та у відповідь. – А це практично те саме. Допоможи! Га? – склала вона благально перед собою долоньки. – Матір мого хлопця наговорила йому про мене всілякої бридоти й він вирішив перевірити, навіть не спитавши в мене, чи так це. Я психанула. Ми посварились. А тепер я подумала, що трохи перегнула палку й хочу з ним поговорити тихо й мирно. Ну, свято ж! Але, боюсь, що в нього зараз може бути його мегера-матуся й мене не пропустять.

Хлопець окинув її скептичним поглядом та, оцінивши мотоцикл, зрозумів, що дівчинка теж не абихто:

– В якій квартирі він живе?

– Що? – не одразу збагнула до чого питання Аліса й замахала руками: – Ні-ні-ні! Не треба йому нічого передавати! Я сама маю туди потрапити. Просто віддай мені замовлення й назви адресу замовника, щоб мене пропустили.

Хлопець скривився:

– Щоб мене з роботи погнали? Нема дурних!

Аліска поставила мотоцикл на підніжку, дістала з кишені двісті баксів й наблизилась до кур’єра:

– Стільки вистачить? – помахала вона купюрами в того перед носом.

– Якщо мене звільнять… – почав знов нудити той, хоча в очах засвітились жадібні вогники, котрі точно свідчили, що рибка на гачок вже клюнула – тільки вдало підсікти.

– П’ятсот! – дістала вона ще три сотки. – Якщо не влаштовує – йди отримуй фіксовану платню за доставку. Навряд чи там розщедряться так, як я.

Важко зітхнувши, кур’єр забрав гроші й допоміг закріпити в неї на багажнику коробку з замовленням:

– Корпус «Б». Квартира п’ятсот тринадцять.

А це було подвійне «бінго!» – Драгоцький жив саме в цьому корпусі! Пославши хлопцю повітряний поцілунок, Аліска скочила на свою пташку й помалу вивернула з-за повороту, під’їжджаючи до охорони. Там окинули її досить прискіпливим поглядом, особливо затримуючись на мотоциклі, але після підтвердження доставки замовником, все ж пропустили. Далі вже була справа техніки й везіння.