23

Алекс місця собі не знаходив: в його голові перемішалося все — і руда незнайомка, і Лана, і малий Даня, за яким він добряче встиг скучити. Чоловік не знав, за що йому на голову звалилися всі ці неприємності, і не усвідомлював, що саме він є головною причиною тих подій, які останнім часом відбувалися у його житті.

Після вечора з Петром, Лана інакше поглянула на чоловіка. Зовні серйозний, мужній та дисциплінований, всередині душі виявився ніжним та романтичним, чуттєвим та сміливим. Ні, Лана не розглядала його як потенційного кавалера, ні. Жінка, що звикла до самотності, не знала, чи варто їй будувати відносини з кимось із чоловіків. Вона чудово знала себе, і розуміла, що дуже швидко прив'яжеться до чоловіка, а якщо це все затягнеться? А якщо вона познайомить Даню зі своїм брйфрендом, і він теж звикне, як тоді бути?

"Ні, краще взагалі нічого не міняти, а залишити як є! — думала жінка, готуючи синові сніданок. — Зрештою, не померла ж іще жодна жінка від самотності, і я не помру!"

І в ту ж мить, її уява понеслася до Алекса. Лана пригадувала їхню короткочасну зустріч тоді, в минулому і тепер. Хоча, друга зустріч з ним теж уже в минулому, хоча і не такому далекому, як перша. Чи відчувала вона щось до бабія-Алекса? Здавалося, що так. Чи готова вона була дати йому шанс? Можливо, готова. Заради кого вона хотіла подарувати шанс на їхнє спільне майбутнє: заради сина, чи заради себе? Швидше за все — заради себе. Чи готова була Лана миритися з енним списком його колишніх? Чи готова вона була довіритися чоловікові, якому не мала віри? Чи готова була зустрічати жінок з якими він був, та слухати, що вони чекають від нього дітей, або вже їх мають? На останні питання Лана не мала відповіді, але щось таке відбувалося всередині неї: бунтівне, руйнівне та неспокійне.

Відсьорбнувши гарячої кави, Лана зробила ковток і мимовільно поглянула у вікно. Гіркий присмак бадьорого напою змусив її скривитися, а побачене за вікном — здригнутися.

Лана побачила на вулиці автівку Алекса, обпершись на яку стояв і він сам. Навіть з третього поверху жінка розгледіла в чому він був одягнений: у білій футболці та чорних джинсах. Великі, чорні окуляри робили його схожим на героя бестселлера, який підкорив серця багатьох представниць слабкої статі. 

Лана швидко засмикнула фіранку та відхилилася від вікна.

— Тільки цього ще не вистачало! — не стримавшись, уголос промовила жінка. — Що він тут робить?!

Обуренню молодої жінки не було меж, але в серці щось раптово залоскотало. Не дивлячись на те, що часу було обмаль, і їй вже незабаром треба було бігти, Лана крізь вилупатий тюль дивилася на нього — того, про кого ще з місяць тому абсолютно не згадувала. 

Молоду жінку налякав стук у двері номера, і вона аж підскочивши, повернулася в реальність. Ланню прибігши до дверей, вона миттю їх відчинила.

— Фух, це ти! — зітхаючи, Лана відчула значне полегшення, побачивши перед собою Жанну. — Привіт!

— Тю, а ти ще когось чекала?! — посміхнувшись у відповідь, Жанна не чекаючи запрошення увійшла в номер.

— Ні, просто!... — Лана хотіла була ще щось сказати, але раптово замовкла. А що, власне, говорити?! 

— Просто, ти побачила у вікно Алекса, правда!? — проникливим поглядом пронизала Жанна давню, шкільну подругу.

— Від тебе нічого не приховати! 

— То може й не приховуй! — сказала Жанна. — Це ти з ним була учора ввечері?

— Ні! — спокійно відказала Лана.

— Ні? — перепитала жінка. — Ти не перестаєш мене дивувати! І правильно, з бабієм не знаєш, де знайдеш, а де втратиш!

— Можливо, з часом люди міняються? — спитала Лана чи то в Жанни, чи то сама в себе.

— Хто його зна! — задумано поглянула подруга у вікно. — Якби ж хтось сказав, як саме вчинити правильно? Кому дати шанс, а кого на поріг не пустити… а так? Наше життя як рулетка, граючи в яку не знаєш, яким буде результат.

Залишивши подругу з сином, Лана швидко зібралася та пішла на роботу. Коли вона вийшла на вулицю, то одразу ж зустрілася поглядом з Алексом, який непорушно стояв на тому ж місці, що вона бачила з вікна двадцять хвилин тому. 

— Привіт! — знімаючи сонцезахисні окуляри, ніяковіючи пробурмотів чоловік.

— Привіт! — ховаючи від нього очі, відповіла молода жінка.

Між ними запанувала тиша. Пара стояла мовчки одне навпроти одного. Вони думали про одне і те ж, але не наважувалися заговорити.

— Я поспішаю на роботу! — раптом сказала Лана, та зібралася йти далі.

— Чекай! — гучно кинув Алекс.

— Ти щось хотів? — офіційним тоном запитала вона, роблячи вигляд, що його компанія її напружує.

— Хотів побачити…

— Побачив? — слова, немов гострі списи вилітали з її уст, колячи серце тому, хто був поруч.

— Давай підвезу! — сам не знаючи чи питав, ти стверджував Алекс. 

" Знову ця клята невпевненість… — блискавкою промайнуло в його голові. — Чому тільки з нею я почуваюся таким невпевненим?! Дідько!"

"І толку з цієї зустрічі?! Агов, навіщо ти припхався?! — впевнено, неквапливо крокуючи вперед, думала Лана віддаляючись від Алекса та відчуваючи на своїй спині його гарячий погляд. — Так, — думала жінка, — я знаю, що тебе розіграла руда, але ніколи в житті тобі про це не скажу! Страждай! Нехай тобі буде боляче, адже ти на це заслуговуєш!" 

— Лано, зупинися! — ніби прокинувшись від сну, жінку наздогнав Алекс.

Він узяв її зап'ястя та наблизився настільки, що вона знову відчула, як гепає серце в самому горлі.

— Що? — кинула з докором молода жінка.

— Я…

— Вже вирішив, що робитимеш з рудою?! — не давши можливості йому говорити, поспіхом перебила Лана.

— Ні, не це! — заперечив чоловік.

— Так, діти, вони як придорожня трава — якось та виростуть! — не приховуючи власної злості, змішаної з іронією сказала Лана.

— Я тут не для цього! 

— Так, а для чого ж тоді?! — просверлила Лана чоловіка поглядом так, що йому аж не по собі стало.