20

Перекрутивши безліч думок у голові, Лана вже було надумалася плюнути на все, забрати сина і повернутися додому, але вчасно охолола. Жінка відтворювала в пам’яті моменти, коли Даня прикипів до свого батька. Вона бачила з яким запалом малий спостерігав за омріяним татом, і як марив тим, що скоро вони будуть жити всі разом. Але ж Даня – наївна дитина, яка бачить все зовсім не так, як воно є насправді, а от Лана… вона вже давно переросла всі ці ігри в кохання та подібні штучки, від яких бурлить кров та крутиться в голові. Так, вона знала Алексову вдачу і спосіб життя, вона дозволила емоціям заполонити себе, але, мабуть, доля краще знає кого де звести, а кому краще не дати шансу на майбутнє. Так було і в них з Алексом: не змогли бути разом колись, то не варто пробувати й тепер, принаймні, всі факти свідчили саме про це.

– Синку, – спокійним тоном промовила жінка, намагаючись не виказувати свого розпачу та внутрішнього хвилювання, – збирайся, ми їдемо!

– Куди? – здивовано закліпав оченятами хлопчик, який тільки-но сів малювати.

– Поїдемо в аквапарк, а потім на атракціони! – вимушено посміхнувшись, відповіла Світлана.

– Ураааа! – закричав задоволений малий. – Нарешті!

Лана стримано посміхнулася та взялася збирати його речі.

– А тато, він теж їде з нами? – запитав малий.

– Ні, тато залишиться вдома, у нього багато роботи.

– А потім він до нас приєднається?

– Не знаю, але думаю, що пізніше зможе, можливо!

Хлопчик не дуже й засмутився, адже його переповнювала радість від омріяної поїздки в аквапарк і на атракціони.

Через кілька хвилин Лана з сином вже зібралися виходити з квартири, а Алекса все не було. Жінку злив той факт, що чоловік пішов кудись не попередивши, що його тривалий час не буде. Її злило й те, що вона не могла на нього розраховувати, хоч як би їй цього не хотілося.

Прокручуючи в голові ймовірні варіанти успішного закінчення відрядження, Лана не помітила, як у вітальню увійшов Алекс.

– Ви куди? – здивувався чоловік дивлячись на зібраних Лану та Даню.

– В аквапарк! – радісно вигукнув хлопчик, підскакуючи на місці.

– Чудово! – сумно посміхнувся у відповідь тато. – Можна з вами? – питально поглянувши на Лану, поцікавився Алекс.

– Ні! – різко відповіла жінка. – У тебе багато роботи, ти не встигнеш її зробити,якщо вирушиш із нами! – не дивлячись на чоловіка, різко відповіла жінка.

Алекс хотів було щось у відповідь заперечити, але в останній момент не став цього робити. Його переповнювали емоції: гніву, розпачу та безвиході. Він ще ніколи не опинявся в такому дурному становищі, як зараз. З одного боку його яскраве, сповнене щоденних вражень життя перекреслив раптово впавший на голову син, а тепер іще й руда неприваблива дівчина приписувала йому батьківство ненародженої дитини. Чоловік не знав, чи йому хотілося поїхати з сином та з його мамою на атракціони, чи посидіти занурившись у власні думки міркуючи, як бути далі.

Алекс не хотів обманювати Даню, говорячи, що хоче поїхати з ним в аквапарк та в розважальний центр, адже, скоріш за все, він більше бажав бути поряд з Ланою, аніж з сином, і він не знав, чи мало бути йому соромно за це, чи ні.

– Ви скоро повернетеся назад? – дивлячись вслід коханій жінці та сину, запитав Алекс.

– Сюди не повернемося! – тихо, але так впевнено промовила Лана, що Алекса аж перетрусило від розпачу.

– Але… – він хотів наважитися щось чи-то запитати, чи сказати, чи заперечити, але йому забракло сміливості. Парадокс, чоловікові, який ще місяць тому міг познайомитися з будь-якою, навіть, найнедоступнішою жінкою будь-де та наговорити їй купу приємних та відвертих слів. Алекс завжди був упевнений у своїй перемозі, а тут він просто боявся сказати щось, бо не хотів, аби та, кого він бачить уві сні та на яву не подумала про нього, що він якийсь не такий, недолугий та недостойний дурень.

Теплий червневий вітерець пестив Ланину шию та ніжно погладжував мочки вух. Молода жінка повільно йшла вулицею за руку з сином. Її не бентежила розбита губа, рана на якій почала братися молодою кіркою. Їй було байдуже на захоплені чоловічі погляди, які жадібно супроводжували її незважаючи на власних жінок, які йшли поруч.

« Всі ви як один – сплюнувши в траву чи-то пісок, який дивним чином потрапив до рота, чи-то гіркий присмак розчарування, Лана час від часу жбурляла осудливі погляди на представників протилежної статі, які дивилися на жінку, немов на шмат свіжого, ароматного сала.»

Приїхавши до аквапарку, жінка раділа водним розвагам як мала дитина. В той час, коли більшість матусь пасивно спостерігали за дітлахами, молода жінка активно відпочивала з дитиною: вони вдвох спускалися водними гірками, пробиралися крізь загадкові лабіринти, скакали на батутах та пірнали з розгону в лавандовий басейн.

Потім Лана з Данею поїхали на атракціони в парк розваг. Вони їздили на веселих гірках, літали на космічних літачках та зі страховкою скакали у прірву. Вони їли солодку вату та вмирали зі сміху в кімнаті кривих дзеркал. Лана відчайдушно раділа життю, намагаючись втрухати якомога глибше гіркі розчарування сьогоднішнього дня.

Стомлені та щасливі, Лана з сином поверталися додому.

– Мамо, давай купимо машинку на пульті управління, ну, будь ласка! – проходячи повз яскраву вітрину магазину дитячих іграшок, почав випрошувати хлопчик.

– Добре, добре! Ходімо! – стомлено посміхнувшись, схвально кивнула молода жінка головою.

На порозі дитячої крамниці іграшок Лана почула знайомий, чоловічий голос. Повернувши голову вбік звуку, жінка отетеріла, побачивши Петра Олексійовича в супроводі рудої дівчини. Це вона кілька годин тому увірвалася в квартиру Алекса, перевернувши з ніг на голову їхнє з Ланою життя, яке, здавалося, наближало їх до роз’яснення в стосунках.

– Тут усе як домовлялися! – простягаючи рудій незнайомці білосніжний конверт, офіційно промовив Петро.

– Я перерахую, не сумнівайся, любий! – пискляво-огидним голосом озвалася рудоволоса дівчина з в’юнкими пасмами жовтогарячого волосся.