11

Мовчки вийшовши з офісу аби не привертати до себе надмірної уваги, Алекс і Лана забрали Даню та поспішили покинути територію офісу. Над парою навис високий електричний розряд, який будь-якої миті міг гепнути одного з них, або двох одразу.

Алекс ніяк не міг оговтатися від шоку, адже ще вчора недосяжна та така бажана жінка,  вже сьогодні виявилася матір'ю-зозулею, яка кинула напризволяще свою дитину.

— Як ти могла кинути свою дитину аж на цілих три тижні? — злісно запитав чоловік.

— Що означає "кинути?" — уточнила Лана.

— Тату, тату! — трохи зняв напругу між батьками Даня. — Ти обіцяв атракціони! І іграшки! Тату!

— Ми їдемо додому, синку! — суворо заявила Лана.

— Що означає додому? — розгнівався Алекс. — Він їде на атракціони!

— Слухай, "супер тату!" — не намагаючись приховати власного гніву, закипіла Світлана. — Я зараз викличу поліцію та напишу заяву на тебе, що ти викрав та незаконно утримуєш у себе мою дитину!

— Давай, викликай! — провокативно заявив Алекс. — А я їм із задоволенням розкажу, що ти покинула дитину на три тижні!

— Що за нісенітниці ти несеш?! — обурилася молода мама.

— Чому це нісенітниці?! — зітхнув Алекс. — Даня з'явився у мене на порозі із запискою від Лани. В листі йшлося про те, що хлопчик житиме в мене три тижні, так що тут уже не відкрутишся! Ти його сама віддала, тому тобою не лише поліція зацікавиться, а ще й соціальні служби! — закипів Алекс не стримуючи емоцій.

Лана вхопивши сина на руки, намагалася втекти від чоловіка, але він її наздогнав та забрав хлопчика.

— Мамо, тату! — жалібно закричав малий. — У мене живіт болить! Ааааа, боляче! — вигукнув хлопчик та втратив свідомість.

— Синку, що з тобою?! — до смерті злякавшись закричала Світлана.

— Е, хлопче, ти чого?! — вигукнув чоловік, легенько трусячи малого. — Синку, що з тобою?!

— Я телефоную в швидку! — тремтячим голосом закричала жінка. — Такого ніколи раніше з ним не траплялося!

— Не треба швидкої, я відвезу! — мерщій біжучи до машини, сказав Алекс.

Вже за кілька хвилин пара летіла на шаленій швидкості до лікарні не звертаючи уваги на дорожні знаки та правила дорожнього руху.

Лана всю дорогу намагалася привести до тями сина, але всі її спроби були марними.

— Вже майже приїхали! — обнадійливою сказав Алекс.

— Швидше, благаю! — голосно закричала Світлана, виглядаючи вдалечині таку жадану будівлю лікарні.

Приїхавши до лікарні, Алекс схопив хлопчика на руки та похапцем вискочив із машини. Лана слідувала за ними, але жодного слова не говорила чоловікові.

— Мерщій забирайте його! — вигукнув Алекс черговому лікареві, який саме проходив повз.

Лікар разом з медсестрою забрали дитину в маніпуляційну та зачинили за собою двері.

— Це все через тебе! — не стримуючи сліз, почала причитувати Світлана. — Якби не ти, то з моїм сином нічого б не трапилося!

— Не з твоїм, а з нашим сином! Він так само твій, як і мій! — серйозно заявив Алекс. — Ти впродовж п'яти років приховувала Даню від мене, а це вирішила згадати і привезти аж на цілих три тижні? — обурився чоловік.

— Які три тижні? Що ти мені весь час торочиш про якихось три тижні?!  — намагаючись вловити суть Алексових слів, запитала Лана.

— Ось, тримай! — простягуючи молодій жінці зім’ятого листа, якого щойно дістав з дитячого рюкзака, сказав Алекс.

Світлана практично вихопила в нього із рук лист і жадібно почала читати. Вона змінилася на обличчі, коли дочитала текст до кінця та здивовано поглянула на Алекса.

— Ну що, пригадала?! — суворо запитав Алекс.

— Я вперше бачу це послання! — розгублено відповіла Лана.

— О, так ти вмієш правдиво брехати! — дорікнув Алекс не знаючи, що більше його переповнює: злість до матері зозулі, чи симпатія до неприборканої красуні, яку він уже одного разу звабив, але все ніяк не міг цього пригадати.

— Ти хто взагалі такий щоб мене судити? — закипіла Світлана. — Ти мені абсолютно ніхто, а я ще й перед тобою виправдовуюся, та це просто смішно! Я уявлення не маю як моя дитина могла опинитися в тебе, ще й у іншому місті. Слухай, а може ти його нахабно Даню викрав? Поліція кажеш? — розлючено пробурмотіла Лана. — Ну то давай викличемо її просто зараз, чого ж ти??

Алекс ошелешено стояв та мовчки дивився на Лану. Він не міг уявити такого, що жінка просто говоритиме, ніби-то не вона привезла сина до нього додому. Чоловік не знав як бути далі, але знав напевне, що хлопчика не віддасть нахабі, яка спочатку скинула з себе всю відповідальність, потім пролізла без дозволу в його серце, а тепер іще й погрожує забрати в нього дитину.

—  Ти мене навіть не пам’ятаєш, чи не так?! — з докором Світлана поглянула на Алекса так, що його шкірою аж пройшовся лютий мороз.

Чоловік мовчки стояв не знаючи, що сказати, адже молода жінка як у воду дивилася, коли говорила про це. В його круговерті жінок стільки перекрутилося осіб прекрасної статі, що він і гадки не мав де, і за яких обставин міг познайомитися з Ланою.

— Можеш не намагатися пригадати, адже це все марно! — кивнувши рукою, жінка відійшла від Алекса на п’ять кроків та присіла на крісло для очікуючих.

Обхопивши голову руками Світлана промовила:

— Господи, та що ж я роблю?? Моя дитина в руках лікарів, незрозуміло що з нею, а я гризуся з чоловіком, який сам того не знаючи став батьком, а тепер намагається вбити мені в голову, що я погана матір!

Алекс непорушно стояв та дивився на Лану. Він ще ніколи в житті й ні за кого так не хвилювався, як за маленького Даню, про існування якого дізнався зовсім нещодавно. Алексові просто хотілося кричати від болю і розпачу. Йому хотілося впасти перед Ланою і нескінченно довго вимолювати в неї прощення за свої вчинки. Хоч він і розумів, що став заручником обставин, але чудово себе знав, і знав яке б рішення для себе прийняв колись, якби дізнався про Ланину вагітність.