Епізод десятий: «Повернення»

ЛІС – НІЧ  

Темрява. Земля тремтить.  З-під чорного ґрунту повільно вилазить жіноча рука з довгими чорними нігтями. Потім плече. Довге мокре чорне волосся. Постать встає. Обличчя не видно. Тільки два абсолютно чорні ока без білків. Вона робить крок — і ліс за її спиною починає тихо горіти синім полум’ям. Камера від’їжджає: це Аннет. Але вже не та. 

ГОЛОС МАРГАРЕТ ЗА КАДРОМ 

МАРГАРЕТ (хрипко):  
Минуло п’ятдесят років. Ми чекали завершення. Хтось досі не вірить, що вона була Та. Хтось просто не хоче остаточно померти. 

ЛІС – РАНОК 1989 

Кей робить щоденний обхід. Натрапляє на свіжий кратер у землі — сліди від того, що вилазило вночі. Ґрунт ще теплий.  

КЕЙ (тихо): 
Треба повідомити… 

ГРИМЕРОК ТЕАТРУ – ДЕНЬ 

Ікар змиває грим.  

ІКАР:  
Як ви досі заманите нових людей?  

МАРТІН (байдуже): 
Нам теж буває нудно. А вони самі приходять. Ми просто показуємо виставу.  

ІКАР:  
Навіщо це все?  

МАРТІН (усмішка без радості): 
А навіщо це все взагалі? Ти б хотів дорослішати, кохати, мати дітей?  
Але ти тут. Як і я. Як і всі ми.  
(встає)  
Пора. 

ТЕАТР – ПІСЛЯ ВИСТАВИ 

Зал порожній. На сцені — сліди крові, що ніхто не витирає роками.  

ХРІСТЯ: 
Ось і все. Знову подумають, що це сон.  

ЛІНА:  
Так і має бути.  

МАРТІН:  
Новин про Ту немає?  

ЛІНА:  
Ні. Її душу й тіло так і не знайшли.  

МАРТІН (тихо): 
Вона десь є…  

Хрістя цілує його в щоку.  

ХРІСТЯ:  
Не треба, Мартіне.  

Він іде. 

ПОЛЕ БІЛЯ МІСТА – ДЕНЬ 

Ензо копає чергову яму. Вже сотні за 50 років.  

ЄЛЯ:  
Ти вирив би вже до центру Землі. Навіщо?  

ЕНЗО:  
Тут щось є. Я відчуваю.  

ЄЛЯ:  
Воно глибоко. Ніхто не докопає.  

ЕНЗО:  
Я спробую. 

ЗАМОК ВЛАДИСЛАВА – ДЕНЬ 

Владислав і Маргарет.  

ВЛАДИСЛАВ:  
Ти казала, що ритуал спрацював. То де кінець?  

МАРГАРЕТ:  
Трохи часу. Хто сказав, що ми будемо першими? Спочатку — сусіди.  

ВЛАДИСЛАВ:  
Треба дізнатися, що там.  

МАРГАРЕТ: 
Знайдіть Кея. Він єдиний, хто може пройти туди й назад. 
 

БУДИНОК МАРТІНА – ВЕЧІР 

Олексо сидить у темряві.  

ОЛЕКСО:  
Щось сталося Там.  

МАРТІН:  
Розказуй.  

СЮРРЕАЛІСТИЧНА СЦЕНА (флешбек Олексо):  
Ліс у синьому вогні. Люди в масках тварин горять заживо, кричать. 

Всі їхні гріхи й спогади проносяться перед очима — одночасно. 

Останній крик: «Вона прийшла!» 

Чорна жіноча постать з довгим волоссям хапає Кея за горло — і він розчиняється в попіл за секунду.  

ОЛЕКСО (тремтить):
Вони зникли. Всі. Тепер ми наступні, Мартіне. 

БУДИНОК МАРГАРЕТ – НІЧ 

Мартін і Олексо стукають. Тиша.  
Тільки великий чорний ворон сідає на дах і каркає тричі. 

ЦЕРКВА – НІЧ 

Усі свічки одночасно гаснуть.  

СЕРАФІМА:  
Щось сталося…  

ЄЛЯ (тихо):  
Можливо. 

ПОЖЕЖА В ЛІСІ – НІЧ  

Ікар біжить до палаючої часовні.  

ІКАР (кричить): 
Сестро!!!  

Добігає. Мартін і Ензо вже там.  

МАРТІН:  
Це почалося.  

ІКАР:  
Що?!  

ЕНЗО:  
Кінець нашої кари.  

Прибігають сестри.  

ЛІНА:  
Що сталося?  

ЕНЗО:  
Вона прийшла. І цього разу вона не поспішає. 

ВОРОТА СЮР-АВІЛЯ – НІЧ 

Та сама жіноча постать з чорними очима підходить до воріт. Зупиняється.  Посміхається — вперше видно обличчя. Це Аннет. Але шкіра бліда, як попіл, вени чорні.  

АННЕТ (шепоче, голос багатоголосий): 
Тепер ваша черга. 

Камера від’їжджає вгору. Увесь Сюр-Авіль починає тихо горіти синім полум’ям. Ворон каркає. Екран чорніє.