Епізод дев'ятий: «Останній акт»

ТЕАТР СЮР-АВІЛЯ – ВЕЧІР 

Зал повний. Усі сидять мовчки.  
Мартін веде Аннет до особливого крісла посеред першого ряду — оббитого червоним оксамитом, з кайданками на підлокітниках.  

МАРТІН (тихо):
Сідай.  

АННЕТ: 
А що далі?  

МАРТІН:  
Побачиш.  

Вона сідає. Кайданки тихо клацають.  

ГОЛОС ЗА КАДРОМ:  
Останній акт почнеться за п’ятнадцять хвилин. 

ПІДЗЕМЕЛЛЯ ЛІСУ – ТОЙ САМИЙ ЧАС 

Кей стоїть перед Головним.  

ГОЛОВНИЙ:  
Чому ти не виконав наказ?  

КЕЙ:  
Тому що я можу жити в лісі вічно. А тут — тільки кайдани.  

ГОЛОВНИЙ: 
Ти раб!  

КЕЙ:  
Ні. Це ви.  
(розвертається)  
Геть.  

КЕЙ:  
З радістю. 

ТЕАТР – ВЕЧІР 

Світло гасне.  

АКТ ОСТАННІЙ  

Чоловік на сцені:  
Кінець перед очищенням неминучий. Треба чекати.  

Дівчина:  
Діти виросли — і жахіття з ними.  

Друга дівчина:  
Нас було троє… завтра буде п’ятеро. Треба чекати.  

Мартін виходить у страшному гримі — обличчя ніби розплавлене.  

МАРТІН:  
Одна маленька помилка — і ти потвора назавжди. Начебто дрібниця… а вирішує всю долю.  

Дівчина:  
Мене вбили за те, що я не брехала… хоча насправді брехала.  

Світло. Аннет раптом голосно аплодує.  

АННЕТ (сміється): 
Браво! Супер вистава! Так коли вже кінець, божевільні люди?! Ха-ха-ха!  

ЄЛЯ (кричить):  
Мовчати! Закрийте їй рота!  

Двоє чоловіків хапають Аннет, затуляють кляпом. Вона продовжує сміятися крізь тканину — божевільно, без упину. 

ЗА КУЛІСАМИ – НІЧ 

Владислав заходить. Аннет уже зв’язана на стільці.  

ВЛАДИСЛАВ:  
Де вона? Хочу побачити.  

ЄЛЯ:  
Не зараз.  

Він підходить. Дивиться в очі Аннет.  

ВЛАДИСЛАВ (насторожено): 
Щось не так. Вона точно Та?  

ЄЛЯ: 
Так.  

ВЛАДИСЛАВ: 
Приведіть Маргарет.  

ЄЛЯ:  
Завтра все закінчиться!  

ВЛАДИСЛАВ (гарчить):  
Приведіть Маргарет! 

ЗА КУЛІСАМИ – НІЧ 

Маргарет приводять.  

ВЛАДИСЛАВ: 
Я не бачу в ній того, що має бути.  

МАРГАРЕТ:  
Так і має бути. Все починається з дрібниць.  

ВЛАДИСЛАВ:  
Подивись у неї!  

Маргарет кладе руки Аннет на плечі.  

СЮРРЕАЛІСТИЧНИЙ СПАЛАХ:  
Кімната в крові. Жінка без ніг кричить. Дівчинка-підліток (Аннет?) ріже її ножем. Крики.  

Маргарет падає в непритомності.  

ЄЛЯ:  
Що ви бачили?!  

МАРГАРЕТ (ледве):
Кров… і жорстокість… 

ЗА КУЛІСАМИ – НІЧ 

ЄЛЯ:  
Мартіне, Ензо — закрийте її в кімнаті.  

Вони забирають Аннет.  

МАРГАРЕТ (приходячи до тями)и  
Такого я ще не бачила… Але вона справді Та.  

ВЛАДИСЛАВ:  
Ми пройдемо кару… навіть із труднощами.  

ЄЛЯ:  
Ми цього заслуговуємо. 

МАЛЕНЬКА КІМНАТА – НІЧ 

Аннет прив’язана до ліжка. Мартін та Ензо стоять біля дверей.  

АННЕТ (сміється): 
Хлопці, боїтеся?  

ЕНЗО:  
Мовчи!  

Заходить Ікар.  

ІКАР:  
Сказали, усе готово. Завтра до справи.  

МАРТІН: 
Хто стерегтиме?  

ІКАР:  
Мабуть, ви.  

ЕНЗО:  
Я точно ні.  

Йде.  

АННЕТ (Ікару):  
Я думала, ти мені допомагав.  

ІКАР:  
Тут краще, ніж там, де я був двісті років. 

ПІДЗЕМЕЛЛЯ ЛІСУ – НІЧ 

ГОЛОВНИЙ:  
Я відчуваю небезпеку. У них усе готово.  

ЛЕЙН:  
Ми запізнилися. Надії більше не буде. 

ПЕРЕД ЗАМКОМ ВЛАДИСЛАВА – СВІТАНОК 

Усі жителі Сюр-Авіля зібрані. Аннет виводять. Вона спокійна.  

ЄЛЯ (Серафімі):  
Тут усі?  

СЕРАФІМА:  
Так.  

Єля простягає Владиславу старовинний кінжал із чорним лезом. 
 

FLASHBACK – 15 років тому. КУХНЯ СІМЕЙНОГО БУДИНКУ 

Мати, Аннет (15) і Ева (близнючка).  

МАТИ: 
Аннет, ось їжа. Мені пора.  

АННЕТ:  
Куди, мамо?  

МАТИ:  
Без питань.  

Ева заходить.  

МАТИ (до Еви):  
Де ти була? Геть, ти точно не моя дочка!  
АННЕТ: 
Мамо!  

Ева мовчки йде за сокирою. Повертається. Один удар — нога матері відрубана. Кров бризкає. Другий — Аннет кидається захищати. Крики. Кров. 

Через години — поліція.  
Ева (вся в крові, плаче):  
«Вона всіх вбила… Я ледве захистилася…» 

ПЕРЕД ЗАМКОМ – СВІТАНОК 

Владислав піднімає кінжал.  

АННЕТ (усміхається):
Що думаєш? Роби.  
(смакує)  
Це мені нагадало, як я в дитинстві котика ножем… так було чудово…  

Владислав встромляє кінжал їй у серце. Аннет не кричить. Тільки дивиться.  

ЄЛЯ:  
Ритуал майже завершено. Залишилося останнє.  

Обливають бензином. Підпалюють.  
Двоє горять у центрі кола. 

ПЕРЕД ЗАМКОМ – ПІСЛЯ ПОЛУДНЯ 

Вогонь згас. Попіл.  

З натовпу:  
І що далі?  

СЕРАФІМА:  
Нічого не відбувається…  

ЄЛЯ (паніка):
Це мало спрацювати!  

Біжать до зали переродження. Тіло Владислава повільно встає з попелу — шкіра обвуглена, очі жовті.  

ВЛАДИСЛАВ (хрипить):
Я ж казав… вона не Та! Нічого не вийшло!  

ЄЛЯ: 
Неможливо…  

Камера від’їжджає до вікна будинку Маргарет. Маргарет сидить у кріслі й тихо посміхається.  

МАРГАРЕТ (шепоче): 
Усе вийшло. Хто сказав, що ми одразу закінчимо кару? 

Екран тьмяніє. Великий чорний ворон сідає на дах замку й каркає тричі.