Епізод восьмий: «Повернення останньої»

ГУСТИЙ ЛІС – ДЕНЬ (продовження) 

Шурхіт листя. Кей обережно йде вперед. З кущів виходить величезний чорний вовк, очі жовті, шерсть мокра від роси. Вовк дивиться на Кея — і тихо відступає в хащі.  

Тим часом Аннет уже далеко. Вона знаходить вузьку стежку, встелену дрібними білими кістками птахів. Йде по ній, не озираючись. 
 

СЮР-АВІЛЬ, БІЛЯ ВОРОТ – ДЕНЬ  

Ікар виходить із темряви, ніби щойно з’явився.  

МАРТІН (здивовано):  
Ти швидко.  

ІКАР (усміхається):  
Я все зробив. Вона сама прийде.  

ЕНЗО:  
Ось і добре.  

МАРТІН:  
Хто зустрічатиме?  

ЕНЗО: 
Ти. Я не хочу.  

МАРТІН:  
Ладно. Йдіть до Єлі. Я скоро.  

Мартін іде до воріт. 

ПРОМІЖНИЙ ЛІС – ДЕНЬ 

Аннет іде стежкою.  
Голоси стають гучнішими:  
«Ти мертва…»  
«Що ти хочеш…»  
«Хто ти…»  
«Йди…»  
«До нас…»  
«Ми хочемо очищення…»  
«Не йди…»  
«Ззаду… Ворота…»  

Вона виходить на галявину. Перед нею — семеро напівпрозорих привидів: обличчя спотворені, тіла розірвані, очі порожні. Вони простягають руки. Аннет завмирає, але проходить між ними. Привиди не рухаються. Тільки дивляться. Вони знають. 

ВОРОТА СЮР-АВІЛЯ – ДЕНЬ 

Аннет бачить старі ковані ворота, вкриті іржею й павутиною. Вони відчинені. За ними — знайома бруківка.  

МАРТІН (про себе, стоячи в тіні):
Давай… заходь.  

Аннет робить крок. Ворота за нею тихо зачиняються самі. 

БУДИНОК МАРГАРЕТ – ДЕНЬ 

Маргарет сидить у кріслі. Сестри біля неї.  

МАРГАРЕТ:  
Сьогодні буде вистава.  

ЛІНА:  
Навіщо?  

МАРГАРЕТ: 
Бо вона вже тут.  

ХРІСТЯ:  
Треба готуватися?  

МАРГАРЕТ:  
Усе вже готово.  

ЛІНА:  
Я піду знайду Мартіна.  

МАРГАРЕТ:  
Не треба. Ввечері побачимося на виставі. 

ЛІС – ДЕНЬ 

Кей повертається до хатини — порожньо.  

КЕЙ (про себе):  
Вона пішла…  

З темряви виходить висока постать у шкурах і кістяних масках.  

ПОСТАТЬ:  
Де вона?  

КЕЙ:  
Нема за що хвилюватися. Вона не Та.  

ПОСТАТЬ: 
Все одно — поверни!  

КЕЙ:  
Я краще піду додому.  

ПОСТАТЬ (гарчить):  
Поверни! 

ВУЛИЦЯ СЮР-АВІЛЯ – ДЕНЬ 

Мартін виходить із тіні.  

МАРТІН:  
Привіт, Аннет. Ходімо.  

АННЕТ (холодно):  
Пояснення будуть?  

МАРТІН:  
Так. Ходімо.  

Вона простягає руку — він бере.  

АННЕТ:  
Хто ви всі?  

МАРТІН:  
Ми покарані дуже давно. Ти можеш нам допомогти.  

АННЕТ:  
Я залишуся живою після цього?  

МАРТІН (чесно):  
Не знаю. Але тебе це вже не хвилює. Ти давно втратила смак до життя.  

АННЕТ:  
Звідки ви все знаєте?  

МАРТІН: 
Не ми. Маргарет. Вона бачить багато.  

АННЕТ:  
Невже все?  

МАРТІН:  
Майже. Ходімо.  

АННЕТ:  
А якщо я не захочу?  

МАРТІН:  
Ти вже не вийдеш.  

АННЕТ (тихо):
Я знаю.  

Вона йде з ним. 

ВУЛИЦІ СЮР-АВІЛЯ – ДЕНЬ → ВЕЧІР 

Вони йдуть. З вікон усіх будинків виглядають люди — мовчки, очима без надії.  

АННЕТ:  
Чому вони дивляться?  

МАРТІН:  
Бо хочуть очищення. Усі ми.  

АННЕТ:  
Скільки вас?  

МАРТІН: 
Багато. Дуже. Але не всі показуються. Бояться. Віддають перевагу страждати на самоті.  

АННЕТ:  
А ви?  

МАРТІН:  
Ми — ні. Ми допомагаємо одне одному.  

АННЕТ:  
Що за вистава?  

МАРТІН (дивиться прямо в очі):  
Забула? Закінчення історії. 

БІЛЯ ТЕАТРУ – ВЕЧІР 

Ліна дивиться з вікна Маргарет.  

ЛІНА:  
Я бачу їх.  

ХРІСТЯ:  
Треба йти.  

Сестри виходять. Мартін і Аннет підходять.  

ХРІСТЯ (Мартіну):  
У тебе вийшло.  

МАРТІН:  
У Ікаря вийшло.  

АННЕТ:  
Як давно ви тут?  

ХРІСТЯ:  
Це не важливо.  

МАРТІН:  
Давно, Аннет. Цифри тебе не цікавлять.  

АННЕТ: 
Може, й цікавлять.  

ЛІНА (саркастично): 
Заходимо?  

АННЕТ (з сарказмом):  
Так! 

ПОКОЇ ВЛАДИСЛАВА – ВЕЧІР 

Владислав встає з ліжка.  

ВЛАДИСЛАВ: 
Я відчуваю… Вона тут.  

ДІВЧАТА:  
Пора прощатися?  

ВЛАДИСЛАВ:  
Так. Ми дочекалися. 

ЦЕРКВА – ВЕЧІР 

Серафіма і Єля.  

СЕРАФІМА:  
Ви впевнені, що вийде?  

ЄЛЯ:  
Так. Нічого вже не завадить.  

Заходить Ензо.  

ЕНЗО:  
Ми справді зникнемо після цього? Назавжди?  

ЄЛЯ:  
Так.  

ЕНЗО:  
Я думав… буде нове життя.  

ЄЛЯ (холодно): 
Ти хотів очищення чи перезапуску? Ти його не гідний. Ти робив багато поганого за життя.  

ЕНЗО:  
Як і ви!  

ЄЛЯ:  
Ми не хочемо нового життя. Ми хочемо закінчення кари. 

ПІДЗЕМНА ТЮРМА ЛІСУ – НІЧ 

Іва в сльозах.  

ІВА:  
Брате… Вибач, що не захистила…  

ЛЕЙН:  
Не карай себе. Він обрав свій шлях.  

Іва хапає старовинні ножиці.  

ЛЕЙН:  
Що ти робиш?!  

ІВА:  
Я буду там з ним! Закінчи це зі мною!  

Заходить Головний.  

ГОЛОВНИЙ:  
Що відбувається?  

ЛЕЙН: 
Нічого…  

ІВА:  
Я хочу до брата!  

ГОЛОВНИЙ (холодно): 
Запріть її в колодки. На чотириста років. Хай подумає.  

ЛЕЙН:  
…Так.  

Іву тягнуть геть. Вона не пручається. 

Камера повільно піднімається до неба Сюр-Авіля. Театр уже повний. Світло гасне.