Сяйво нашого кохання

- Тепер ти все знаєш. Майже все, - сказав Віталій, коли вони разом йшли по площі, на якій встановили ялинку.

Сніг поскрипував під ногами, а над молодими людьми розкинулося чисте темно-синє небо. Віталій і Поліна гуляли площею, годинник наближався до дванадцятої години вечора, зовсім скоро настане Новий рік.

- Я рада за тебе, - сказала Поліна, - ти завжди прагнув стати успішним бізнесменом. Чудово, що досягнув мети.

- Згоден. Не у кожного виходить, - без особливого ентузіазму сказав хлопець.

Після посиденьок у торговому центрі, молоді люди не знали, як вчинити далі. Певне, їм варто було б піти додому, але вони не поспішали. Поліна забула про те, що її першочерговою метою являлося купити цукерки у білому шоколаді для родини сестри.

Віталій запропонував прогулятися. Поліна погодилася. Тепер вони йшли разом, дівчина тримала молодика під руку. Просто йшли, відчуваючи теплу атмосферу від супутника.

Разом з тим знали, що між ними напруження. Не дивлячись ні на що, розставання не можна просто так викреслити. Поліна та Віталій розуміли, що наразі вони не хлопець з дівчиною.

Молодий чоловік розповідав про роботу, власні досягнення, про те, як пройшло навчання за кордоном. Коли запитував у Поліни про її життя, дівчина відповідала: «розкажи більше про себе». Їй  завжди подобалося слухати про коханого, тому Віталій продовжував, насолоджуючись тим, що кохана поруч і їй  цікаво.

Переказуючи власне життя, Віталій розумів, що пишатися є чим. Та все це втрачало будь-який сенс, коли хлопець пригадував, яку ціну довелося заплатити. Цілих довгих років не бачитися з тією, кого кохав. Мимохіть, подумав про те, що якби все повернути… він би відмовився їхати за кордон?

«Так. Відмовився, - прийшло чітко розуміння, - послав би все до біса та залишився з Поліною. В нашому житті панувало щастя, а я б не думав, чим себе зайняти, коли не на роботі».

- До Нового року залишилося п’ятнадцять хвилин, - сказала дівчина.

Поліна почала дивитися на людей, які проходили повз. У кожного було своє життя, власні мрії та сподівання.

- Кожен з цих перехожих має свою історію, - сказала Поліна, - щасливу та не дуже.

- Ти щаслива? - напряму запитав юнак, узявши шатенку за руку.

- Мені немає на що жалітися, - відказала Поліна. Голос якось зрадницьки затремтів.

Це стало останньою краплею для Віталія. Хлопець відчував, що не здатен більше приховувати почуттів. Якби вони мали шанс згаснути, то це вже б сталося. Але кохання до вродливої мрійниці горить яскравіше, ніж святкові вогники, що розганяють зимову темряву.

- Поліно! - рішуче промовив хлопець, - ти звинувачуєш мене у тому, як склалося наше життя?

Дівчина поглянула на нього із здивуванням.

- Анітрохи. У кожного свій вибір та шлях…

- Це був неправильний вибір. Навіщо мені шлях, якщо його зі мною не розділиш ти?

Поліна продовжувала дивитися на молодика. Віталій знав, що кохана очікує на продовження, хоче дізнатися, що саме відчуває хлопець та зрозуміти, наскільки це щиро.

- Я жалкую про те, що поїхав тоді. Не вберіг наші почуття, - промовив хлопець.

- Ми обидва виявилися слабкими, не здатними вберегти кохання, - сказала Поліна.

- Чи готова ти дати нам обом ще один шанс? - Віталій знав, що відповідь може бути негативною, але вірив. Бо хотів вірити.

- Тобі це потрібно? - тихо спитала Поліна.

Почав повільно та м’яко падати сніг. Опускався на засніжену землю, на перехожих, на підставлені долоні.

- Неймовірно потрібно, - сказав Віталій, - просто дай мені ще один шанс. Дозволь довести, що кохання до тебе не згаснуло.

Поліна продовжувала мовчати. Дивно, але дівчина не задумувалася про подібне. Наразі їй просто було добре поруч з хлопцем, якого вона любила та й досі любить.

Віталій інтерпретував мовчання по-своєму. В його очах промайнув відчай:

- Поля, я знаю, що сам все загубив. Знаю, що винен. Якщо ти зараз відмовиш, не повіриш, я зрозумію. Втрачу сенс життя, але заслужено. Раніше я думав, що головне бути успішним. Багато працювати та ні в чому собі не відмовляти. Тепер знаю, що не менш важливо знаходитися поруч з людиною, яку безмежно кохаєш.

Дівчина не знала, що має сказати. Зустріч з минулим коханням порушило її спокій, але чи хотіла вона того спокою? Всі ці роки мріяла про те, що зустрінеться з Віталіком, розкаже про ті почуття, які живуть у глибині серця.

Віталій наважився. Зробив те саме, що колись утнув, запропонувавши зовсім юній Поліні зустрічатися. Подався уперед та палко поцілував кохану. Ту, що була для нього понад усе. Заради якої готовий був все покинути та дременути на край світу. Зрозумів це тільки зараз, через кілька років, які довелося жити без Поліни. Але краще пізно ніж ніколи. Відтепер нікуди не відпустить, зробить все можливе, щоб кохана дівчина повірила у його щирі наміри та погодилася бути поруч.

Поліна у відповідь на поцілунок, поклала руки на плечі молодикові, тим самим поглиблюючи поцілунок. Навколо кружляв сніг, створюючи чарівну казку, це головною темою виступало кохання.