Загадай бажання

Хлопець та дівчина сиділи у затишному кафе, на другому поверсі торгового центру. Незважаючи на велику кількість людей, зуміли знайти вільне місце та замовити кави з тістечками.

Обидва відчували себе дивно. Не бачилися п’ять років, розлучилися, думаючи, що ніколи не зможуть зустрітися. І ось тепер сидять навпроти, розмішуючи запашну каву й навіть не пам’ятаючи чи поклали цукор. Здавалося і не було між ними відстані, яка розвела у минулому.

Обидва одразу пригадали, як могли говорити та мовчати годинами. Інколи говорили, обговорюючи все до щонайменших  деталей. Але іноді ставалося так, що сиділи, дивилися одне на одного та мовчали. Їм і так було добре, нічого крім кохання не мало значення.

Поліна відпила латте, що вже охолонуло та сказала:

- Я не знала, що ти повернувся до Києва. Думала ти все ще за кордоном.

- Звідки ти могла знати, - відказав Віталій, - та я і сам це зумів зробити не так давно. Зрозумів, що в іншій країні не стану щасливим. Адже…

Хлопець замовк, а Поліна чекала. Не дочекавшись, запитала:

- Що? Кажи коли вже почав.

- В іншій країні не було тебе, - випалив Віталік, - я не мав жодного поняття, чи зможемо ми зустрітися, але хотів принаймні знаходитися в одному місті з тобою.

Поліна усміхнулася, бо упізнала Віталія. Хлопець часто міг ось так різко заговорити, наче звинувачуючи когось. Але у таких випадках звинувачував лише себе. Це дуже вирізняло його зі звичного образу. Набагато частіше, поводив себе стримане та врівноважене.

Віталій дістав з кишені темні окуляри та нервово вдягнув їх.

- Навіщо? - спитала Поліна, - тут немає сонця.

- Частина образу, - відказав молодий чоловік, - звикнув саме так.

- Знімай, - лагідно, але настирливо наказала дівчина.

- Добре, - одразу підкорився той.

Віталій не міг намилуватися Поліною. Колишня наречена стала ще вродливішою, ніж була тоді, коли тільки починали зустрічатися. Зовсім юне дівча перетворилося на молоду жінку, яка викликала захват.

Бізнесмен зціпив зуби: Поліна, напевне, зайнята. Інші хлопці, на відміну від нього, не дурні. Хтось із щасливчиків, перехопив це вродливе створіння.

- У тебе є дівчина? - спитала Поліна.

Віталій вражено поглянув на співрозмовницю. Те, що він не наважувався запитати, красуня владнала максимально просто.

- Немає, - твердо відказав він, - я живу роботою. А ще… не можу знайти ту єдину, яка стане супутницею життя.

- Може ти погано шукаєш? - запитала Поліна. На милому личку дівчини, грав чарівний рум’янець. Так ставалося кожного разу, коли закохані з морозу, награвшись у сніжки, прагнули зігрітися та випити чогось гарячого.

- У тебе хлопець? - спитав Віталій.

Поліна відказала не одразу. Поглянула у сторону, розглядаючи гірлянду, що сяяла біля входу в магазин іграшок. Потім поглянула на Віталія, який терпляче очікував відповіді:

- Немає у мене ані нареченого, ані хлопця. Нещодавно розійшлися, вирішила поки узяти перерву.

- То ти наразі вільна? - Віталій  сказав це з неймовірним азартом.

- Вільна, - холодне відказала Поліна, - але я не поспішаю.

Молодий багатій знишкнув. Чого він очікував? Саме він покинув тоді кохану, обравши шлях, який приведе до солідних статків. Зараз хлопець багатий, але готовий віддати усі гроші які у нього є, тільки б красуня, що сидить навпроти поглянула з щирими почуттями.

- Вже знаєш яке бажання загадаєш? - знову порушила мовчання Поліна.

- Я не дуже в це вірю, - сказав молодий чоловік.

Поліна усміхнулася та відказала:

- Ти нічого не втрачаєш, якщо загадаєш бажання. Якщо воно, звісно, світле та щире. Щодо мене, то я вже знаю, до чого прагну.

- Там є місце для мене? - спитав Віталій.

Шатенка пильно поглянула на молодика, і той все зрозумів. Дівчина не розуміла, на яких підставах той питає це у неї.

- Загадаємо бажання? - питанням на питання відказала красуня.

Узяла молодика за руку, від чого останнього пересмикнуло. Він завжди  так реагував, коли поруч опинялася та, що була для нього понад усе.

- Щось сталося? - злегка усміхнувшись, спитала дівчина.

У великих очах промайнули іскорки, також добре відомі Віталію. Поліна любила його дражнити. Полюбляла, коли хлопець губився, бо тоді відчувала, до може його підтримати.

Поруч з ними запалахкотіла чергова гірлянда, хтось запалив додаткові вогники. Молоді люди, не зводили одне з одного очей. Знали, що бажають бути разом. Знову. Пізнати те, щастя, яке відчували, коли були зовсім юними. Але ніхто з них, поки що не наважувався сказати подібне уголос.

- Все гаразд, - тихо відказав Віталій, - я не вірю у всі ці загадування бажання. Я ділова людина…

Хлопець запнувся, розуміючи, що не бажає говорити подібного коханій. Блискучі очі та виразні вуста змушували забути про роботу та вірити у диво. Кохання не боїться перешкод, відстань не має над ним влади.