Чарівна гірлянда

Останній день перед святом виявися ще більш метушливим. Здавалося, що всі, хто сидів вдома, в останню мить згадали, що чогось не вистачає для святкового столу. Кинулися купувати, наче від цього залежало благополуччя на увесь наступний рік.

Поліна йшла по торговому центру, намагаючись ні з ким  не зіштовхнутися. Не завжди вдавалося, але дівчина намагалася не звертати уваги. Вже через шість годин Новий рік. Скоро!

«Де там ті цукерки з білим шоколадом» - подумала Поліна, заходячи до кондитерського магазину. Полиці вже виявилися майже порожніми, покупці намагалися узяти хоча б те, що залишилося.

Поліна не дуже любила солодощі. Точніше, любила тримати їх в руках, розгортати, чути шелест обгортки. Але не їсти. Ще з юного віку звикнула слідкувати за фігурою та не вживати зайвого. Здавалося б, на Новий рік можна зробити виключення, але звичка є звичка.

Дівчина, зупинившись посеред торгового центру, щільніше натягнула шапку, яка приховувала темне волосся. Поки однолітки красуні ходили голомозі, Поліна завжди слідкувала за тим, щоб не застудитися. Інколи собі дивувалася, як у деяких речах здатна бути такою правильною дівчинкою. Бо інколи її несло на такі авантюри, що дух захоплювало.

Потім молода красуня заглянула ще до кількох магазинів, але ніде не було тих бісових цукерок з білого шоколаду. Це трошки засмутило останню, бо прагнула порадувати сестру та її рідних.

Вийшовши з останнього магазину подумала, що варто б сходити до інших крамниць, що знаходилися за межами торгового центру. Вона вперта та не відступить від власної мети.

Швидко пішла до виходу й через кілька хвилин вже вдихала свіже морозне повітря. Очікування свята відчувалося всюди, навіть чисте небо антрацитового кольору радувало чистотою та навіть зірками. Зірками, що сяяли на нескінченному полотні, радуючи погляд тих, хто потурбувався підняти голову та поглянути.

Поліна від задоволення примружилася. Збиралася вже йти до чергової крамниці, аж тут…

Дівчина навіть прикрила долонею рота, побачивши це диво. Перед нею, знаходився паркан, який горів від величезної кількості вогників. Різноколірні, вони то яскраво сяяли, то мерехтіли, то повільно вмикалися-вимикалися. Виглядало це неймовірне, попри велику кількість святкових вогників, на які встигнула надивитися дівчина протягом останніх двох тижнів.

Наче заворожена, красуня підійшла до паркану та почала роздивлятися вогники новорічної гірлянди. Дівчина знаходилася сама посеред нічної вулиці, відійшовши на значну відстань від торгового центру.

Красуні не було страшно. Варто побачити новорічні вогники, і вона відчувала затишок й безпеку. Здавалося, якась чарівна сила береже, дозволяючи обминати неприємності.

- Третього числа набери мене. Я встаю рано, то ж можеш вже у вісім годин ранку, - почувся чоловічий голос.

Поліна навіть підскочила, на щастя напівтемрява приховала це. Дівчина поглянула у сторону та побачила високу постать, що практично зливалася з зимовою темрявою. Проте вогники гірлянди освічували чорне пальто та позу хлопця. Той стояв, притискаючи до вуха телефон, говорячи щось діловим тоном.

Щось знайоме промайнуло у постаті, у голосі, у манері себе тримати. Поліна розуміла, що неввічливо ось так стояти та прислухатися до чужої розмови.

Не зуміла змусити себе піти і не хотіла. Стояла та дивилася, відчуваючи, як серце безумно колотиться. Кров прилила до обличчя, змушуючи палати так, як у ранній юності, коли вона вперше закохалася у свого єдиного.

Чоловік швидко завершив розмову. Віталій відчував роздратування, що через свята доводиться відкладати важливі справи та очікувати доки всі нагуляються. Сховавши телефон, розвернувся та застигнув на місці. Хлопцю здалося, що перед ним видіння. Неймовірне диво, яке настільки прекрасне, що не може бути правдою. Тільки ілюзією…

Перед ним стояла дівчина, яку приховувала напівтемрява. Вогники гірлянди кидали відблиски на білу куртку, в’язану шапочку та ніжне личко. Навіть тепер можна було побачити, що у дівчини великі очі та повненькі вуста, які пустотливо усміхалися. Це виявилася усмішка з минулого.

Віталій швидко підійшов до неї. Ось так просто, без попереджень. Хотів упевнитися, що помилився. Дива не буває, як би не хотілося вірити.

- Привіт, Віталіку, - сказала Поліна, - ти анітрохи не змінився.

- Ти змінилася, - відказав молодий чоловік, - стала ще вродливішою.

- Що ти тут робиш? - продовжувала допитуватися дівчина.

- Помітив гірлянду та підійшов, - зізнався хлопець, - не знаю… намагаюся не звертати увагу на сяйво святкових вогнів. Цього разу не витримав та змінив наміри, не пройшов повз.

- Мене також привабили новорічні вогники, - сказала Поліна, - навіть не думала…

Дівчина замовкла. Хлопець також мовчав. Стояли наодинці, без свідків. І тільки вогні новорічної гірлянди своїм сяйвом розганяли темряву.