Ділова людина

Столицю накрила передноворічна метушня. Люди кудись бігли, зазирали у магазини, виходили звідти з повними пакетами, що містили подарунки, ялинкові іграшки та інші дрібниці, без яких можна цілком обійтися, але дуже бажається.

Яким би не виявився рік, який добігає кінця, завжди бажається вірити у диво. Здається, наступний рік, що заступить на зміну, точно буде кращим. Даним сподіванням сприяють святкові вогні, піднесений настрій, а ще  можливість спустошити кишені на гостинці для близьких та колег по роботі.

Величезна ялинка у торговому центрі закликала сфотографуватися коло неї, залізши у сани та сівши коло ельфів, що правили упряжкою. Атмосфера Нового року панувала всюди, але не всі її помічали.

По торговому центру, у чорному теплому пальто йшов високий, молодий чоловік з темним волоссям. До вуха притискав смартфон, який, здається приріс до чорноволосої голови. Голос молодика звучав роздратоване, у ньому відчувалося мало свята.

- Та купив я подарунки! Далися вони тобі. Краще скажи, що там з угодою. Вони згодні стати нашими партнерами? Коли ж вони зможуть відповісти? Ну от навіщо очікувати доки минуть ті свята? Робота не може чекати. Що? Тобто ти згоден повернутися до справ тільки після свят? Так би й сказав та не морочив мені голову. Так, я трудоголік, тут нічого не вдієш.

Хлопець вимкнув телефон, перед цим попрощавшись з невидимим співрозмовником. Судячи з нетерплячого тону, останній поспішав згорнути розмову та зайнятися більш приємними справами: прикрасити  ялинку, обговорити з другою половинкою святкову вечерю.

Віталій зітхнув. Разом з роздратуванням відчував деяку заздрість до ділового партнера. Колись і він очікував Нового року та Різдва. Вірив у диво, але прагматизм та реалії життя довели, що дива не буває. Звісно, хлопець знав, що своє власне диво зруйнував свідоме, але… та чого згадувати минуле?

Вийшовши з торгового центру, чоловік необережно оглянувся та побачив, що дерево біля входу прикрашене гірляндою. Серце стиснулося: святкові вогники. Вона так любила їх сяйво. Вони любили…

Пригадала картинка з минулого: він та Поліна зовсім молоді, гуляють передноворічним містом. Тримаються за руки, обговорюють майбутнє. У тому майбутньому тільки вони та їх діти. Навіть свого часу вибрали імена для малюків: Стас та Людмила. Впевнені, що народиться спочатку хлопчик, потім дівчинка. І буде у них справжня родина. Молодим людям тоді ще не було вісімнадцяти, але це не заважало прагнути до сімейного життя.

Гуляли, і коли Поліна бачила чергову гірлянду, завмирала із захопленням. Віталій починав жартома дражнити кохану: мовляв, звичайна гірлянда, вогні, що працюють від електрики. Та Поля вірила, що це чарівні вогні. Сяйво святкових вогників.

Зараз навіть складно пригадати, наскільки щасливими вони були. Хоча, нічого крім уяви не залишилося.

Віталій зціпив зуби та відвернувся від дерева, що сяяло святковими вогниками. Так хотілося забути, але вогні, передноворічна метушня не дозволяла цього зробити.

Увесь рік робота, яка рятує від спогадів, але потім настають свята, що просто кричать: подивися! Ти міг бути щасливим з тією, кого досі кохаєш. Ви б зараз гуляли за руку удвох або навіть з дітками. Милувалися б святковими вогнями, купували подарунки. Нехай вас було б не так багато грошей…

«Та годі вже! - з роздратуванням подумав молодий брюнет, - минулого не повернеш. Я ділова людина, не до сентиментів. Як тільки ці свята пройдуть, одразу повернуся до вигідної угоди з польськими партнерами».

Зазвичай думки про роботу допомагали відволіктися від думок про ту, що займала місце у серці всі ці роки. П’ять довгих років, прекрасна шатенка з довгим темним волоссям не покидала ні на мить. Постійно приходили нагадування: ти досі її кохаєш. Зробив тоді неправильний вибір. Розбив дівчини серце та зруйнував власне життя.

Дійшовши до свого дорогого автомобілю, із злістю кинув подарунки на заднє сидіння. Скільки разів казав собі, що немає сенсу згадувати минуле…

Поки їхав додому, акуратно ведучи машину, чоловік продовжував роздумувати над спогадами. Які яскраво горіли наче ті самі святкові вогні, що попадалися на кожному кроці.

Хлопець намагався не думати про минуле! Тільки якщо воно не стосувалося Поліни. Прекрасної, енергійної дівчини, в якої завжди знаходився невичерпний запас оптимізму. Ділилася ним коханим: трохи меланхолійним та часто нестримним. З них виходила ідеальна пара, якщо говорити про протилежності.

Спочатку покинув красуню заради роботи, тепер працював щоб не згадувати про дівчину. На протязі року вдавалося, але варто лише побачити сяйво святкових вогників…

Віталій не помітив, як приїхав додому. Придбав квартиру у районі, що подобався. Влітку тут зелено, а людей не так багато.

Потрапивши додому, кинув пакети з подарунками. Сподівався, що  вгадав з замовленнями, а якщо ні… другий раз бігати бізнесмен не збирався. Сяйво святкових вогників доводили до божевілля. Для когось передноворічна метушня в радість, але молодика це дратувало.

«Я ділова людина» - вкотре подумав він.  

Хотів подивитися щось у телефоні, але передумав. Навіщо? Всюди буде тільки одне: щасливі кияни готуються до Нового року, усюди сяють гірлянди. Запрошення до місцевих ресторанів та інше. Це тільки дратувало молодика. Не розумів, навіщо витрачати за один вечір стільки грошей, скільки у звичайний місяць не витратиш? Непрактично та безглуздо. Подарунки у вигляді червоних шапок з помпоном на кінці чи такі ж червоні шкарпетки. Фігурки янголів, сніговиків? Дрібнички, нікому не потрібні.