Дінамінатум

Світ Дінамінатум. Так багато ми про нього не знаємо! Дінамінатум – це світ, схожий на наш, але в ньому живуть не лише люди, але і ельфи, і монстри, і, звичайно ж, дракони. У момент народження кожен житель Дінамінатума набуває магії однієї з мільярдів стихій. І в цей же самий час з цієї стихії народжується дракон. Магія стихії зв’язує дракона і новонародженого на все життя. Про що думає один, розуміє і інший, що відчуває другий, то відчуває і перший.

         З прадавніх часів Дінамінатумом правлять два королі – Світлий і Темний. Два королі, два міста, два світла, дві сторони однієї медалі. Вони живлять один одного, розвивають, але і ворогують вже тисячі мільярдів років. І за цією ворожнечею і протистоянням не помічають, як у їх світі росте інша напасть. В глибині темних печер набирає сили дракон Смерті і Жаху. Його отруйне дихання розповзається по світу, несучи із собою зло, ненависть, підлість і страх.

         Теплим весняним ранком Емія стояла на пагорбі і дивилась на горизонт. Маючи магію землі і повітря, вона вдивлялася удалину і прислухалася до дихання землі. Їй щось безперечно не подобалось. Нарешті Емія побачила на горизонті темну точку, яка росла з кожною миттю. Її чорно-блакитний дракон повертався з полювання. Він описав круг над головою Еміії і тихо опустився на землю. Склавши крила і труснувши головою, магічне створіння ураз зменшилося і, набувши розмірів маленького звірятка, вправно перебралося із землі на руку до своєї повелительки.

• Знаю, знаю, що ти бачив, - сказала струнка світловолоса дівчина, - як би все це донести до їх вух? Потрібно все добре обміркувати. І, почувши своїми загостреними вухами хрускіт гілки далеко в лісі, дівчина стрепенулася і помчала в саму гущавину золотого лісу.

         Молодий ельф схилився в низькому поклоні і відкрив перед Емією двері в її спокої.

• Поклич Кнора! – Сказала Емія і щільно закрила за собою двері. Залишившись наодинці, дівчина посадила дракона на край крісла і

замислилася. Через декілька хвилин в двері постукали.

- Входь, Кнор! Мені потрібно дещо сказати тобі.

- Королева, я, здається, здогадуюсь, про що піде мова, - відповів  високий темноволосий ельф з яскравими смарагдовими очима.

- Так, Кнор! Мені потрібно вирушати в дорогу. Я хочу, щоб ніхто не дізнався про це. Зроби все так ніби я поїхала в гості до сестри. З цими словами королева ельфів узяла щось зі схованки, і, поклавши в дорожню сумку разом з плащем, вискочила у вікно. Її чорно-блакитний дракон вискочив за нею.

         Швидко здолавши свої володіння, королева ельфів дісталася до гірського перевалу, за яким на всю далечину, яку можна було охопити очима, здіймався до гори крижаний ліс. І тільки в глибоких сутінках Емія дісталася до поселення, де жила її сестра Найра. Щільно оповита плащем і ніким не помічена, вона постукала в двері прекрасного триповерхового будинку. Відкрила їй сама господарка.

• Емія! – Закричала Найра. – Чи ти це? Мій Дарош відчув тебе ще задовго до твого прибуття, але я не надала цьому значення. При цих словах синій зі срібними переливами дракон злетів з плечей Найри і видав урочистий рик.
• Привіт, сестро, - відповіла Емія. – Ти не проти, якщо я заночую у тебе?
• Ні, звичайно. Заходь, заходь, я завжди рада бачити тебе. Найра, яка звикла до того, що Емія часто без попередження приїжджає до неї, повела сестру на третій поверх, де завжди на неї чекала готова кімната. По дорозі королева ельфів запитала сестру:
• Найра, ти помітила, як змінилося наше королівство за останні п’ятсот років? Птахи не так весело співають свої пісні, тварини покидають свої звичні місця? Навіть ельфи почали сивіти, чого не траплялося н і к о л и.

-        Так, Емія. І не лише це. Вода не дає живильної прохолоди, сонце не  обігріває своєю ласкою і повітря віддає затхлим. Чому це? Ти знаєш?

-        На жаль, так. Не знаю тільки, як усе це виправити, як допомогти всім нам? – Сказала Емія із сумом і відчинила двері такої знайомої з дитинства кімнати. Вона сіла на ліжко і продовжила. – Землетруси не просто так, грім серед ясного неба не просто так. Жах народився в темних печерах і тепер з кожним днем набирає силу. Боюся, що нашому світу скоро прийде кінець.  Сказавши це, Емія важко зітхнула і відкинулася спиною на ліжко, при цьому її дракон розкрив крила і випустив зі своєї пащі полум’я.

-        Потрібно якнайшвидше відправити гінця до Золотого міста до Світлого короля! – голосно сказала Найра. – Необхідно щось робити! І терміново!

-        Цим  я і займаюся, - сказала її сестра, піднімаючись з ліжка. Її довге світле волосся красивою хвилею заколисалось по спині. – Але до Світлого міста відправлюся я, причому таємно. Не потрібно сіяти паніку серед жителів. Їх дракони і самі відчувають щось недобре. Ти допоможеш мені?

-        Як інакше, сестра? Можеш на мене повність розраховувати.

Через чотири дні після того, як Емія  прийшла до сестри, до воріт Золотого міста увійшла просто одягнена нічим не примітна дівчина. Зелена сукня, перехоплена чорним поясом, низько спадала до землі, приховуючи навіть кінці її чобітків. Світле волосся дівчини було перехоплене стрічкою такого ж, як і сукня кольору. У руках у неї був величезний кошик з яблуками на продаж.

         Ніким не помічена, дівчина в зеленій сукні пройшла повз ринкову площу. Біля дверей якогось будинку залишила свій кошик і попрямувала до тієї дороги, яка вела до великого саду перед золотим палацом. Дійшовши до середини саду, дівчина скинула з себе сукню і залишилась в туніці і високих чобітках. І тут вона вихором помчала до замку. Люди, яких дівчина зустрічала на своєму шляху, помічали тільки сильний порив вітру. Її дракон летів високо в небі.