Глава 10. Різдво настало

Глава 10. Різдво настало

В маєтку Павла все було прикрашено: ялинка сяяла гірляндами, під нею чекали подарунки, кімнати були оздоблені святковими прикрасами. До них прийшли всі — сім’я Андрія, ті, кому він колись розповідав свою історію, Ілля, капітан Корпав, а також Станіслав, який приніс із собою перли й вирішив роздати їх дітям на пам’ять.

Ольга накрила різдвяний стіл, їй допомагали Оксана, Віра, Олена, Люда й Альбіна — усі з усмішками, з теплом у серці.

У цей час життя чотирьох сестер Андрія змінилося: Альбіна народила сина й назвала його Остапом. Її донька Валя раділа братикові, а сама Альбіна знайшла надійного чоловіка й стала щасливою. Олена почала більше допомагати Андрію, більше не ігнорувала його прохання й довела свою відданість. Люда повернулася до чоловіка Колі й народила йому четверту дитину, відновивши сімейний затишок. Віра змінила свій характер, стала лагіднішою й теж повернулася до чоловіка.

Брати Андрія також змінилися: вони навчилися налагоджувати свої справи й стали добрішими. Навіть Володя попросив пробачення у свого асистента-психолога, якого колись образив, і взяв його назад на роботу.

Сам Павло й Станіслав установили мир — між ними більше не було ворожнечі.

А Ілля нарешті зізнався Анні у своїх почуттях, і всі знали: вони будуть будувати майбутнє разом. Родина й друзі раділи за них, бо це було справжнє різдвяне чудо — коли любов і прощення з’єднують серця.

Різдво настало. У маєткі Павла сяяла ялинка, прикрашена золотими й срібними іграшками, а на небі зійшла яскрава зірка — знак миру й надії. Усі зібралися за великим столом, накритим святковими стравами.

Капітан Корпав налив червоне вино у келихи, і всі підняли їх, щоб виголосити побажання.

Андрій, священник, промовив першим:

— Нехай це Різдво стане початком нового життя, де панує любов і прощення.

Павло, тримаючи руку Станіслава, сказав:

— Я бажаю, щоб ми більше ніколи не втрачали одне одного через гордість чи гроші. Родина — це найбільше багатство.

Станіслав, усміхаючись щиро вперше за довгий час:

— Я бажаю, щоб у кожному серці було світло. Бо навіть ворог може стати другом.

Анна, обіймаючи Марічку:

— Я бажаю здоров’я й миру нашим дітям, щоб вони росли в любові й добрі.

Ілля, дивлячись на Анну:

— Я бажаю, щоб ми будували майбутнє разом, і щоб наші серця завжди були єдиними.

Ольга, дружина Павла, підняла келих:

— Я бажаю, щоб у цьому домі завжди лунав сміх і спів, щоб ми пам’ятали, що Різдво — це єдність.

Назар, син Павла, промовив:

— Я бажаю, щоб тато завжди пам’ятав: головне — ми поруч, і ми його любимо.

Марічка, з усмішкою:

— Я бажаю, щоб усі були щасливі й більше ніхто не хворів.

Усі підняли келихи й разом вигукнули:

— Христос народився!

Коли всі зібралися за столом, у небі засяяла перша зірка. Вона світила особливо яскраво, бо саме цієї ночі народився Ісус Христос — Спаситель світу.

Усі підняли келихи з вином, і кожен по черзі виголошував побажання. Їхні слова звучали як молитви, як вдячність за те, що Бог дарував їм другий шанс і світло Різдва.

І в ту мить за вікном засяяла зірка ще яскравіше, ніби підтверджуючи їхні слова. У домі панувала радість, сміх і тепло. Це було справжнє різдвяне чудо — коли вороги стали друзями, а родина знову з’єдналася.