Тягар

   Влада сидить на дивані, дивиться на подругу.

- Ну? Розповідай.

- Він мене покинув. Залишив саму після того всього, що пережили, що було. Ось так просто сказав, що йде, і все. А мені болить. Нестерпно. Намагаюся триматися з усіх сил, але не виходить. Хочеться розплакатися, заховавши обличчя в подушку, і просто залишитися наодинці із собою і думками, хоча розумію, що якщо це зроблю, то вони мене просто вб’ють із середини. Тягар, який лежить на моїх плечах у вигляді запитання: “ За  що?”.  Не знаю, як далі жити.

- Може не ”за що?”, а “для чого?”

- Що?

- Варто запитати себе, для чого все це відбувається. Знаєш, не всі залишають у нашому житті назавжди.  Хтось приходить, а хтось, навпаки, йде. Іноді це боляче, але маємо це пережити. Якщо пішла якась людина, то значить її роль на нашому шляху вже зіграна. Не варто мучитися і носити в собі тягар. Іноді треба просто відпустити, особливо тих, хто не побоявся залишити тебе. Повір, це хороша звичка. Пішов  -  значить, не твоя людина. Заслуговуєш на краще. Просто ще не настав час. Гарний досвід, хороший урок. Але ніколи не шкодуй, що щасливі часи залишилися у минулому, попереду їх буде ще багато. Продовжуй мріяти, адже мрії – це вже половина реальності. А головне: продовжуй жити. І скинь із себе цей  тягар! Живи на повну!

- А ще казала, що не психолог і не філософ. Дівчата засміялися.

- От  тепер впізнаю подругу. Щасливу й усміхнену…