Сяйво півночі
Щасливі спогади
Дівчина сидить у коридорі, на підлозі, обхопивши руками коліна. Не плаче, просто втупилася у порожнечу перед собою. Нахлинули спогади. Тоді ще щасливого життя, яке зруйнувала війна. У середині порожнеча, біль впереміш. А ще - сум. Невимовна туга за чоловіком.
Пішов на війну. І тепер, щодня боїться почути, що вбили. Так, бути дружиною військового – це виклик долі. Мусить пережити, витримати, так, непросто, але повинна. Дочекається і знову будуть щасливі. Але як раніше, вже не буде ніколи, буде краще.
Вже з досвідом. Розумінням того, що потрібно цінувати доти, доки не втратили. Тепер житимемо із вдячністю.
Але зараз залишається тільки молити Бога, щоб зберіг життя і війна закінчилася. Небо знову буде мирне і все буде добре.
Думками у минулому сидить, дивлячись у нікуди. Ніби й не сумує, що щасливі моменти залишилися у минулому, адже вони все - таки були, просто сумно усвідомлювати, що лише війна показала, що мали все, доки не втратили. Цінуємо лише тоді, коли втрачаємо. Шкода, що зрозуміли це такою дорогою ціною.
Згадуючи щасливі дні - усміхнулася. Чи то спогадам, чи собі, але усмішка вийшла якась сумна - пресумна…
Відредаговано: 25.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
